Моя мама дуже проситься хоч якийсь час пожити у нас, – сказала Поліна чоловікові. – Після того, як тата не стало вона багато від чого відмовилася та й взагалі сумує дуже одна.

– Я все розумію, але не впевнений щось, що ми зможемо нормально жити разом і порозуміємося, – засумнівався Дмитро. – Ти сама чудово знаєш, що у твоєї мами складний характер та й взагалі ми звикли справлятися та жити самі.

– Але мама обіцяє нам у всьому дуже допомагати, стежити за порядком у квартирі, водити дітей на гуртки та взяти на себе приготування їжі, – переконувала Поліна чоловіка. – Крім того, вона хоче здати свою квартиру в оренду та вкладати усі ці гроші до нашого загального бюджету. Така допомога нам точно не зашкодить, це буде набагато легше усім.

Дмитро дуже сумнівався в хороших перспективах спільного життя зі свекрухою, Поліна вмовляла його. І тут же зайшла мама в кімнату і теж стала зятеві доводити, як їм добре разом буде.

– Нам буде веселіше та легше жити разом і фінансово краще для всіх, – впевнено, з надією в очах, сказала пенсіонерка. – Якби твій батько був живий, я б, звісно, ніколи навіть не піднімала цю тему. І ось у свої сімдесят три роки я вже не дуже хочу жити сама, сумно і багато чого вже не можу зробити, але можу ще принести велику користь вашій сім’ї.

Поліна сама щиро шкодувала маму, і в її думках була логіка, тому вона переконала Дмитра, що жити разом з матір’ю – дуже хороша ідея на сьогоднішній день.

В результаті мама дуже швидко знайшла орендарів на свою квартиру, підписала з ними контракт на рік та поїхала в інше місто до дочки. Вона обіцяла дітям вести себе скромно і тактовно, але через пару днів після переїзду якось зовсім забула про свою обіцянку і стала встановлювати все на свій лад.

– Що ви таке маєте на увазі, що не хочете зовсім їсти кашу на сніданок? – бабуся обурилася поведінкою онуків. – Ваші батьки розбалували вас, мені доведеться це все змінити.

– Але, мамо, ми зовсім не балуємо дітей і з їх вихованням все добре, вони просто мають свою думку і ми прислухаємося до неї, – обурився Дмитро.

Мати Поліни тільки на зятя свого невдоволено глянула, потім дорікнула дочці. Але Поліна не звертала особливої уваги на такі дрібні непорозуміння та завжди виправдовувала маму.

– Бабуся тільки переїхала до нас, вона просто дотримується старих методів виховання і хоче, як краще для всіх, адже каша корисна, вона так вважає, – заспокоїла Поліна дітей та чоловіка. – Прислухайтеся трішки і до її порад, але не звертайте занадто багато уваги, і у всіх все буде добре.

– Ну так, звісно, і скоро ми всі полюбимо вівсянку на воді і тушковані овочі та капусту на вечерю та вранці, – не зміг змовчати незадоволений Дмитро.

Поліна ще намагалася згладити кути та вирішити всі проблеми та негаразди між рідними людьми.

Спочатку вона поговорила з дітьми та чоловіком та попросила їх бути більш поблажливими до бабусі. Тоді вже й маму свою попросила бути більш тактовною і прислухатися до інших, а не нав’язувати лише свій спосіб життя.

Мама, звісно, пообіцяла не переживати через дрібниці і не нав’язувати свою думку, і знову ж таки цих бабусиних обіцянок вистачило максимум на декілька днів.

– Так як я вже відповідаю за приготування їжі вам усім та чистоту тут, то вимагаю поваги до своєї нелегкої праці, – якось бабуся сказала за вечерею. – Онук залишає у себе в кімнаті брудний посуд, онучка постійно залишає включеним світло у ванній, я роблю зауваження, але вони зовсім не слухаються мене, я вважаю, що так не має бути, це не добре.

– Але вони діти ще зовсім і ще не настільки дорослі та самостійні, щоб ось так завжди вимагати від них усе це, їм потрібно більше допомагати, – спробував заперечити Дмитро тещі.

– Нехай вони змалечку звикнуть до самостійності швидше, а то виростуть непристосованими ні до чого в цьому житті, – обурилася бабуся.

Онуки згодом стали уникати бабусі і не хотіли проводити з нею час. Раніше батьки самі розповідали їм про приємні зміни після того, як до них переїде їх бабуся, а насправді були лише неприємності і суперечки за кожну дрібницю.

Та пенсіонерка дратувала не лише онуків, а й доньку власну та свого зятя. Вона вважала марнотратством замовляти додому вже готову піцу та бургери дорогі для всіх по п’ятницях, не розуміла, навіщо витрачати стільки грошей на новий такий некрасивий одяг та солодощі для дітей, на які ледь не пів пенсії її йде, адже її донька лише карамельки дешеві їла колись і нічого.

– Ми завжди так харчувалися, мамо, і вели такий спосіб життя вже давно, – виправдовувався Дмитро. – Я не бачу сенсу щось вам пояснювати, виправдовуватися, змінювати, нас все влаштовує.

– А я категорично не задоволена, – не погодилася пенсіонерка. – Звичайно, зараз ви розрахували вже добре, що будете отримувати додатковий дохід від здачі в оренду моєї квартири і відчули себе дуже шикарно і витрачаєте марно гроші такі.

– Ми на ваші гроші, мамо, не дуже розраховували, ви самі пропонували перед переїздом докладати їх в наш сімейний, або вже родинний бюджет, – нагадав Дмитро.

– Я пропонувала це, дійсно, але тоді не думала, що ти такий марнотрат, – буркнула пенсіонерка. – Зараз я змінила свою думку і бачу, що вже краще відкладу на ремонт в квартирі.

– Як вважаєте за потрібне, так і робіть, – намагалася заспокоїти всіх Поліна. – Ми нічого від вас не вимагаємо.

Пенсіонерка перестала давати дітям гроші з оренди, а вже через місяць таки згадала про необхідність покласти якісь гроші в загальну скарбничку на продукти.

– Так ось, я їм кашу на молоці та маслі, а ти постійно витрачаєш купу грошей на всякі не зрозумілі дурниці, на кшталт готових страв, цукерок та  тістечок дорогих, – сказала мати доньці. – Я вважаю  зовсім несправедливим віддавати ще й всю свою пенсію вам, тому я буду купувати собі їжу сама, або щось замовляти вам, попередньо даючи гроші, а на комунальні послуги я особливо не витрачаю, там копійки якісь.

– Гаразд, мамо, не хвилюйся, роби, як хочеш, хай буде так, — втомлено погодилася Поліна.

Власне, сама донька вже втомилася від витівок власної матері і відчувала провину перед чоловіком та дітьми, що вмовила їх, щоб бабуся жила з ними, бо одній їй буде важко та самотньо.

Раніше вони жили собі спокійно, тепер всі мали підлаштовуватися під матір її, вислуховувати її, і чути постійно докори, коли не погоджувалися з нею.

А мати теж зовсім забула про свою обіцянку поводитися добре і ставитися до всього з розумінням і встановила свої вимогливі правила, не дозволяючи нікому їх порушувати.

– Чому я не можу знайти свою улюблену чашку, вона завжди була в цій шафі, її ніхто крім мене не брав? – Увечері Дмитро розгублено крутився на кухні.

– Тому що ти неуважний і нічого не можеш зробити без мене, – сказала Поліна чоловікові.

– Але ж тут немає зовсім моєї чашки, – виправдовувався чоловік.

Поліна була готова знайти цю злощасну його улюблену чашку і показати перед носом чоловікові зараз. Вона втомилася від усіх цих постійних проблем на роботі, вічних скарг дітей та частих маминих докорів, а чоловік теж зовсім не сприяв її хорошому настрою.

– Мамо, а куди це подівся весь посуд з цієї шафи, і що тут відбувається вже? – сердито звернулася вона через пару секунд до матері своєї, опинившись біля шафи.

– Я навела порядок на кухні, поприбирала там гарно та зробила все так, як потрібно, – з гордістю повідомила пенсіонерка. – Ти не дуже хороша господиня, не особливо відповідальна мати, і в будинку немає порядку ніколи, от я і вирішила все зробити сама.

– Але я тут все робила, як подобається і зручно мені, і мені було так зручно, – виправдовувалася Поліна, як маленька дівчинка.

– То все нікуди не годиться, все на купі, як попало, – не погодилася мати.

Вперше за два місяці спільного життя з власною мамою Поліна заплакала від відчуття повної безпорадності. Вона весь час намагалася всіх вмовляти і мирити, і в підсумку у всьому була винна в усьому сама.

– Далі так тривати не може, – сказав Дмитро, який зайшов до кімнати через деякий час. – Всього за два місяці ми перетворилися з спокійної і хорошої сім’ї на ворогів. А що буде далі?

– Ну, а що ти тут пропонуєш зробити? Який вихід з цього? – Поліна не зрозуміла. – Я сама вже сто разів пошкодувала, що піддалася на вмовляння власної матері і переконала тебе. Я думала, що все якось по-людськи буде.

– Давай просто поговоримо з нею і попросимо повернутися до себе додому, вона ще може добре впоратися сама, – спокійно запропонував Дмитро.

– Там же орендарі і мама спеціально підписала договір на рік, вони там ще довго житимуть, хоча спочатку ми обговорювали з нею лише пів року, – сумно сказала Поліна.

– Якщо твоя мама не може повернутися жити в свою квартиру, то вона може прекрасно жити на дачі, – Дмитро намагався викрутитися і вихід, все ж, знайти. – Ми іноді будемо приїжджати, допомагатимемо грошима та привозитимемо продукти їй та з аптеки все, за потреби. Іншого виходу я не бачу, але й жити так я більше не хочу і не буду.

Поліна набралася сміливості поговорити з власною мамою, і чоловік підтримав її в цьому. Пенсіонерка була дуже незадоволена, образилася, звинуватила доньку і зятя у всьому і навіть розіграла історію з тим, що їй недобре дуже, але в підсумку таки виїхала на дачу.

Перші пару тижнів мати навіть сама не дзвонила доньці і зятеві, вони теж не поспішали спілкуватися, лише Поліна іноді набирала маму, адже хвилювалася, а та через раз брала телефон, відповідала сухо, ображено.

Потім сама стала дзвонити Поліні, скаржитися на життя, що сумно їй, грубку два рази в день потрібно розпалювати, бо холодно вже, це дрова потрібно носити з двору, а вона вже в роках. Мовляв, хоча діти привозять продукти і вода на дачі є, але їй самотньо самій і батьки в такі роки мають жити вже біля дітей, а не десь за містом в хаті.

Поліна душе стала шкодувати матір, думає забрати її до себе назад, поки мамина квартира в оренді, але Дмитро проти. Каже, що грошей для старенької не шкодує, допомагатиме, чим може, але вдома в себе бачити її більше не хоче, бо вона усім псує життя.

От що тут має зробити донька? Думати, в першу чергу про свою сім’ю? Чи забрати матір до себе і далі їй потакати, адже в 73 роки всі старенькі батьки такі? Ну що тут краще зробити? Як з матір’ю бути?

Джерело