Я вже довгий час ходжу сама не своя. Рік тому не стало мого чоловіка. Живу я хоч і окремо від сина, але в одному будинку, більше того, в одному тамбурі “двері в двері”.

Я їм не нав’язувалась ніколи, але після того, як залишилася одна, то мені просто в домі скучно і я прошуся до них то на кіно, то на вечерю, бо до мене вони йдуть не охоче, бо “не ті умови”.

З пустими руками ніколи не йду, то пиріжків насмажу, то вареників чи пельменів наліплю. Як би там не було, а діти таким “подаруночкам” раді, бо невістка моя, Лариса, готувати любить, але щось легеньке, з тістом вона не возиться.

Коли онуки були меншенькі, то була нагода до них забігти, бо треба було з онуками посидіти, коли молодь десь хотіла погуляти, ну а тепер ті козаки самі гуляють і думаю, скоро дівчат на знайомство приведуть.

І якось останнім часом так сумно стало, ніхто до мене не заходить, а якщо побачимось, то два слова до мене буркнуть у відповідь і все, кожен зайнятий своїми справами і я їх розумію.

Але днями таки мені син “приділив увагу”. Я ходила і світилася цілий вечір. Таки я ще дітям потрібна.

А річ ось в чому. Десь мій син з онуками під нашим під’їздом знайшли шовковицю і вирішили вони “попастися”. Все закінчилося тим, що отримав він на улюбленій футболці дві чималенькі плями. А шовковиця, самі розумієте, дуже погано відпирається.

Лариса, як я зрозуміла, хотіла відправити футболку у смітник, але Тарас вирішив спитати у мене поради, чи можна якось ці плями вивести.

Я ж знаю “рецепт”, тому взяла ту футболку, закип’ятила води і підготувала лимонну кислоту.

З цією сумішшю всі плями зникають, але прийшлось мені трохи “повозитися”. Син біля мене все крутився, бо дуже дорога для нього була та футболка, щебетав, питав, може щось потрібно…

Ви собі не уявляєте, як піднявся мій настрій. Я сяяла, як та “ружа”. Виявляється, я таки ще дітям потрібна. І ось собі так подумала, скільки нам, в такому віці, треба для щастя? Ми не хочемо багато, звичайна увага і все.

Ніколи б не могла подумати, що буду радуватись таким дрібницям, як “виведення плями з шовковиці”, а точніше, що син наді мною тих пів годинки стояв і розказував, як в нього справи, питав про мене…

А вам діти приділяють увагу, чи як мої, черстві щодо цього і чекають лише нагоди, коли їм потрібна я?

Джерело