– Доброго ранку, невісточко, – сказав до мене свекор, відкривши двері і поставивши біля порогу клітчасту сумку. За ним зайшла і мама Андрія.

Неля Василівна невинно посміхнулася і глянула в сторону пічки, де вона залишала для мене “сюрприз”, з яким я тільки-тільки справилася.

– Що ж ти нам смачненького приготувала? В тебе великий досвід. Наш син в тебе другий чоловік, то ж ти в куховарстві, мабуть, ас.

Я знітилася, бо нічого не приготувала, але не тому, що не вмію, чи не хотіла ґаздувати на чужій кухні, а тому що коли прокинулась зранку і зайшла на кухню, побачила алюмінієвий таз, в якому моя бабуся колись милася. Він був “з горою” і накритий кухонним рушничком. Зазирнувши під нього я отетеріла.

Величезна миска, яка займала пів пічки, була заставлена засохлим посудом, який, як на мене, не мився тиждень.

Я вперше після розписки з Андрієм приїхала в село до його батьків.

Так, живуть вони скромно. Але я все рівно думаю, що так жити в наш час є гріхом.

Приїхали ми в суботу ввечері, повечеряли легенько і пішли спати, бо з дороги замучені.

Зранку Андрій сказав, що треба на кухні посуду помити і щось приготувати.

– Батьки поїхали на базар продавати молочну продукцію і повернуться десь за годинки дві-три.

Я помилась, почистила зуби, випила кави і взялась за роботу.

Я коли побачила “обсяг” брудної посуди в тій мисці, то була спантеличена.

Вона засохла і відмити її було важко.

Ось я й простояла біля тої пічки. Поки вода нагрілась, а її з колодязя потрібно принести, поки помила, поки прополоскала, ось і свекри на порозі постали, ще й з претензіями, чому це я нічого на обід їм не приготувала, я ж невістка “з досвідом”.

Щоб ви розуміли, мій свекор така людина, що тільки поговорити вміє. Сам він до тої хати і пальця не приклав.

В одній кімнаті замість розетки, якісь дірки, в іншій світла нема, бо щось там перегоріло, а поміняти він не може. Ні води в хаті, мовчу вже про зручності.

Я ж і не встигла сказати, що нічого не встигла через ту посуду, і що зараз скоренько якусь яєшню на цибулі і салі посмажу, як свекор почав обурюватися, що я така за жінка і невістка, ліворука.

Я не планувала цього говорити, ще й в перший день в них в гостях.

– А ви великий господар, мабуть? А де ваша вода? Чи це не ваших рук справа? Де ванна кімната? У вас навіть в кладові не помиєшся в тазику, бо двері осіли і не зачиняються. Не робіться такими розумними. Почніть з себе, а вже потім мене критикуйте.

Мій свекор притих спершу, а після сказав забираються з його дому, бо він тут господар і буде жити так, як сам захоче. І взагалі, його все влаштовує.

Та ради Бога, я й не хочу туди їздити.

З того часу минуло чотири роки. Моєї ноги там не було.

Андрій до батьків їздить і старшого сина бере. Молодшого вони ще не бачили.

Ось така моя історія…

А ви б змогли знайти спільну мову з такою людиною?

Джерело