Я працюю кондуктором на нашому сільському автобусі, і щоранку ми вирушаємо з села до міста. Дорога займає близько двох годин, і зазвичай пасажири – наші постійні, всі один одного добре знають. Люди їдуть до міста на роботу, а ввечері ми повертаємо їх додому, у рідне село.

Одного разу, посередині маршруту, у автобус зайшла дивна компанія. Скажу відразу, що раніше я їх не бачила, здається, вони випадково потрапили сюди з міста.

Їх було п’ятеро – троє чоловіків і дві жінки, які поводилися надто вульгарно, а від них тхнуло перегаром. Зазвичай таких людей краще оминати, але моя робота – зібрати оплату за проїзд.

Я підійшла до високого чоловіка з оголеним пузом і ввічливо попросила заплатити за проїзд.

Але замість відповіді він нахабно затягнувся сигаретою і випустив дим мені прямо в обличчя, кинувши недопалок на сидіння. Потім глузливо сказав: «Та тут у вас свинарник!

Спочатку приберіть тут, а тоді я подумаю, чи платити». Вся їхня компанія голосно засміялася. Його поведінка мене, м’яко кажучи, обурила, але я ще раз попросила сплатити за проїзд.

— Ти що, сліпа? Не бачиш, що я інвалід? Ось глянь, фаланга пальця немає – мені безкоштовний проїзд довічно! – сказав він із нахабним виразом обличчя.
— Те, що ти без пальця, я бачу, а ось інвалідність твою ще довести треба, — відповіла я.

— Що ти там сказала? Підійди сюди! — закричав він, але на мій захист став наш постійний пасажир, пенсіонер Ігор Степанович. Він підійшов до нахабного пузаня і миттю повалив його на підлогу.

Той навіть не зрозумів, що сталося, і деякий час не міг піднятися. Але Ігор Степанович на цьому не зупинився, бо всі знають, що він у молодості був чемпіоном із боксу.

Він підійшов до другого чоловіка, міцно скрутив йому руку, і той одразу заверещав, як дівчина.

— Негайно платіть за проїзд! – наказав колишній боксер.

Нахаби, злякавшись, заплатили мені подвійну суму і швидко вибігли з автобуса. З такими, як Ігор Степанович, можна почуватися спокійно у будь-якій ситуації. Добре, що в нашому селі є така людина.

КІНЕЦЬ.