До однієї жінки додому часто заходила колега. Жінка у декреті була з двома близнюками, завжди вдома. І колега ось забігала часто. Саме забігала. Щоб користуватися туалетом.

Колега їздила на курси досить далеко. Пересадка була якраз біля будинку цієї жінки. Дуже зручно. Ця колега заходила, віталася, йшла в туалет і потім швидко йшла. Нічого особливого. Побутова ситуація

Тільки жінка у декреті мила туалет щоразу. Діти ж у хаті. Міняла рушник. І чомусь відчувала роздратування та образу. Хоча що такого? Природна потреба в людини, треба розуміти, входити у становище!

А потім діти стали хворіти, з чоловіком розлад стався, настрій поганий… Жодної «магії» колега не робила, просто використовувала дім жінки як туалет.

А до іншої жінки приходила колега знайома у гості. Не в туалет, а в гості. Але всі “гості” складалися певним чином: приятелька скаржилася на свої проблеми. На чоловіка, на свекруху, на брата, на братову дружину, на хвороби, на дрібні образи, на борги… Поскаржиться вдосталь, потім скаже: “Уфф! Наскільки мені легше стало, коли я з тобою поділилася! Ну, до зустрічі ! Цьом!

І, знаєте, теж почався чоловіком розлад, зі свекрухою конфлікти на рівному місці, настрій поганий, збитки та борги – все це почалося. А щастя, спокій та достаток зникли.

Це схожі ситуації. Людина приносить нам свої проблеми та скарги. Полегшує душу. Полегшується. А забирає підтримку, добрі слова, гарний настрій, час нашого життя… Приносить, припустимо, відходи та тарганів. А забирає продукти, теплий одяг, цінні речі…

Зрештою в нашому житті і в нашому будинку буде повно тарганів та решти, пахучого та брудного. А цінностей не лишиться. Бо нічого доброго людина не принесла, не дала. Тільки своє погане донесла до нас, як до сміттєзвалища. І лишила.

Їй все одно, на що ми живемо, як почуваємося, чи є у нас бажання і час приймати негатив… Він не платить за роботу – за що платити? Не цікавиться нашими справами, не допомагає у вирішенні проблем, не пригощає нас, нічого не дає хорошого… Тільки погане. А забирає все хороше.

І ми залишаємось використаними, як звалище. І життя наше на смітник і перетворюється, вибачте. Це образне порівняння, звісно. Але так буває. Тільки для цього контактують.

І одного разу жінка в декреті сказала колегі, що ситуація стала нестерпною. Що треба вирішувати проблему з туалетом. Може, до кафе заходити. Або знайти платний – вони зараз є. Колега страшенно образилася і жінку звинуватила у жорстокості та егоїзмі.

Але це невдоволення можна зазнати. І можна все вимити ще раз. Востаннє. І запитати себе: як ми опинилися у такому становищі? І чому вдруге-третє не сказали те, що сказали через рік? Коли вже так багато перетерпіли та втратили? Краще говорити по-доброму, але швидше. Поки наше життя не перетворилося самі розумієте на що…

КІНЕЦЬ.