Допоможіть якось змінити ситуацію, бо я вже не можу, це просто ж на голову не натягнеш! Мені 69 років, і я живу у своїй трикімнатній квартирі разом із сином, його дружиною та їхньою маленькою дитиною.

Я сама покликала їх до себе. Думала, що так нам буде легше: я допомагатиму з онуком, а вони – мені з домашніми справами. Син у мене пізній, і я завжди намагаюся підтримувати його, допомагати.

Спочатку здавалося, що все чудово. Але з часом я почала помічати речі, які мене напружують. Найбільше це стосується моєї невістки Валентини. Вона постійно з книжкою!

От просто завжди: чи говорить з кимось, чи сидить за столом, чи телевізор дивиться – книжка завжди перед нею. Я ж тим часом прибираю, готую, займаюся онуком.

Іноді мені здається, що її ця книжка від усього відгороджує, як стіна. Я вже мовчу про те, що вона по дві години проводить у ванній кімнаті!

Причому це завжди тоді, коли дитина спить: або вдень, або ввечері. І от як хочеш, так і викручуйся. У ванну не потрапити, і допомоги від неї особливої немає, син постійно на роботі, навіть на двох, щоб нас всіх достойно забезпечити.

Мені це стає важко терпіти, але я не хочу псувати стосунки з сином і невісткою. Адже ми живемо разом, і всі ці конфлікти тільки погіршать ситуацію. Іноді я думаю, як би так поговорити з невісткою, щоб вона зрозуміла, що я теж потребую уваги і підтримки.

Може, варто прямо сказати, що мені потрібна допомога, чи розподілити обов’язки, щоб кожен займався чимось своїм. Але як це зробити, щоб вона не образилася?

Адже я розумію: вона, мабуть, теж втомлюється, і ці книжки та ванна – її спосіб відпочити. Але ж і я не залізна! І не молода, як  вже сказала.

Щоразу, коли я на це дивлюся, то думаю, чи варто все обговорити, чи краще тримати в собі. Але мовчати більше вже, здається, не зможу! Які можете дати мені поради? Буду дуже і щиро вдячна!

Джерело