Я коли побачила, що дочка виставила в одній групі те двоповерхове ліжко на продаж, ще й за таку ціну, мені ледь зле не стало.
Це ж пам’ять про тата, мого чоловіка, який вже три роки, як споглядає на нас з небес.

Мій чоловік був майстер на всі руки. Але основним його заняттям було – робота з деревом. В Андрія мого були різні станки, апарати, словом, до нього приїжджали з сусідніх областей, щоб замовити собі гарне, якісне і унікальне ліжко, стіл чи якийсь комод.

В нас з Андрієм єдина дочка – Маруся. Вийшла вона давно заміж, подарувала нам з чоловіком двох онуків.

В їх з чоловіком хату мій Андрій також руку приклав. І будувати помагав і ремонти робити. Також від себе мій чоловік зробив онукам своїми руками таке добротне дубове двоповерхове ліжко для наших онуків.

Робив він не дитячі ліжка, а такі, щоб біли вже на літа. Я сама можу на них спати, вони просторі і дуже міцні. Чоловік робив на совість, як і кожен свій виріб, він в нього всю душу вкладав. Я ж від себе купила якісні ортопедичні матраци, щоб було онукам зручно спати.

І зять і дочка цим ліжком довгий час любувалися і хвалилися, які золоті руки в мого чоловіка. Але життя наше непередбачуване і цей подарунок для онуків став його останнім виробом.

Вже три роки мого Андрія з нами немає. Дуже мені одній важко, бо жили ми душа в душу, але нічого не вдієш, така воля Божа. Ніхто не знає, коли його годинник до цокає до кінця. Треба жити тут і зараз, як любить казати моя Маруся.

А місяць тому моя дочка з зятем почали робити знову якісь ремонти, щось в будинку міняти. З вітальні зробили іншу кімнату.

Захотіли вони обох хлопців розділити по окремих кімнатах, бо вже прийшов час. Я б і подумати не могла, що дочка ось так легко позбудеться від подарунку батька – цього ліжка.

Я вже не в одній групі бачила, що виставила вона його на продаж.

– Та нехай стоїть. Тепер такого ніде не найдеш. Добротне ж ліжко, а найголовніше, спогад про батька.

Та де там, ніхто мене й слухати не хоче.

– А що я маю, на те ліжко молитися? Воно нам більше не підходить. Ми купимо окремі ліжка, щоб кожному в кімнату.

– Так, купиш, тільки з тирсоплити. Але найгірше, зітреш пам’ять про батька.

Але Марусю не переконати. Вона робить як задумала і мами рідної слухати не хоче.

Як мені достукатися до дочки?

Може ще є шанс, поки те ліжко ще ніхто не купив?

Так мені важко на ті оголошення дивитися, ви собі й уявити не можете…

Джерело