В мене було два виходи, або ж кредит невеличкий взяти, або ж у сина допомоги просити. Ну не можу ж я рідну дочку напризволяще одну з дітьми кинути. Але син сказав, що ні копійки не дасть.

Я вже пенсіонерка, живу в селі в хатинці, яку ще збудував мій дід. Ремонтів мені ніхто не робив, тож ні води ні якихось зручностей в мене немає, але мені і не треба.

Стільки років так прожила, і ще проживу. Всього б мені хватало, навіть пенсії, якби не моя дочка Алла.

Син одружився, виховує двох дітей, живе в іншому селі. Так, важко працює і на городах в тому числі, щоб якусь копійчину заробити. Хату свою мають, та й добре собі живуть.

А ось Алла моя не така. Виходила заміж і не раз, а офіційно тричі. Від кожного шлюбу має по дитині, три хлопчики. Один з чоловіків поїхав десь на заробітки, ніби в Польщу, розлучився з Аллою, але віддав їй свою хату в нашому селі.

Ось з тими дітьми Алла там і живе. Ті діти не доглянуті, бо Алла толком не працює, а їсти раз в день вони приходять до мене.

Спершу я була рада, що хоч якось можу дочці і онукам допомогти. Що мені там ту каструлю борщу зварити, все ж своє є. Але діти окрім борщу хочуть і ковбаски доброї на хліб і масла, а в кінці ще за солоденьке питають.

І все б нічого, та останнім часом я перестала витягувати такі приходи онуків і дочки фінансово. Всі мої заощадження закінчилися. Я вже навіть хліба не маю за що купити, не те, щоб ковбаси добротної.

Але дочка цього розуміти не хоче.

– Що ти за бабуся, раз онуків в себе не хочеш приймати.

Але мені справді важко. Ось я і додумалася, або ж кредит брати, або ж у сина допомоги просити.

Але Максим сказав, що копійки сестрі і її дітям не дасть, бо не достойна вона такої допомоги.

Я його розумію, але мені і дочку шкода. Я трохи себе виню, що такою Алла виросла, може то ми з чоловіком не догледіли свого часу.

Як мені вчинити правильно? Як впросити сина нам хоч трохи допомагати, бо тих кредитів я боюся, бо з чого я їх буду виплачувати. Якась безвихідна ситуація, чесне слово…

Джерело