Особливо прикро мені, тому що я не скидалася не через жадібність, а тому, що в мене просто немає цих грошей. Якщо тільки брати кредит, але і його мені навряд чи дадуть.

Моя дочка Ксюша збиралася заміж близько року тому. Вона розпланувала собі пишне весілля з натовпом гостей, багатим столом та повітряною сукнею.

Її майбутній чоловік на той момент заробляв дуже непогано, тому був готовий сплатити за все те, що нафантазувала його наречена.

А потім сталося так, що наречений доньки дуже швидко залишився без роботи. Нову він знайшов, але там його взяли не на ту посаду, де можна похвалитися дуже високими заробітками.

Звичайно, таких грошей, щоб сплатити казкове весілля, у майбутнього чоловіка вже не було. Дочка тоді дуже переживала, бо вже й домовленості були, і сама вона вже налаштована. А тут такий облом.

Я розуміла, що це неприємно, але й не трагічно. Весілля можна зіграти скромніше, адже всі ці гуляння – не основне. А якщо дуже захочеться, то всю цю казку вони зможуть собі влаштувати й потім, коли знову все буде добре з грошима.

Але дочка вперто стверджувала, що або робити зараз, або не робити взагалі, тому що потім це вже не буде весілля, зовсім не ті емоції.

Я все одно не могла їм допомогти, бо в мене грошей не було.

Молодята продовжували жити разом, і я думала, що вони просто вирішили відкласти реєстрацію шлюбу до більш сприятливого моменту, але помилилася.

Чи то дочка, чи її наречений примудрилися просити його батьків допомогти з оплатою весілля. Ксюша сказала, що це і буде найкращий весільний подарунок для них.

Свати – люди небідні, погодилися вкластися, плюс деякі накопичення були в нареченого, а щось вони встигли сплатити до того, як у них сталася криза.

Мені думалося, що питання вирішене, а тут дочка прийшла до мене і запитала, коли я збираюся сплатити за свою частину весілля. Для мене це стало новиною. У мене виявляється своя частина весілля є.

– Звісно, ​​є. Батьки чоловіка беруть основні витрати на себе, але ж не можна зовсім все на них перекласти. Тож із тебе теж внесок, – і озвучила мені суму.

У мене таких грошей немає, я таку суму у руках ніколи й не тримала, звідки я їх візьму? А Ксюша розпихувалась, почала звинувачувати мене в тому, що я виставляю її в поганому світлі перед ріднею чоловіка.

– Вони й так майже за все платять, а ти навіть таку суму не можеш знайти? Могла б і напружитись заради єдиної дочки!

Мені було боляче і прикро слухати ці слова. Наче я мало для неї зробила. Взагалі-то я сама її ростила, і все найкраще завжди віддавала їй. Очевидно, я навіть більше, ніж треба, їй давала.

У мене була надія, що дочка таки увійде в моє становище, але я помилилася. Тиждень тому було її весілля, мені вона навіть не подзвонила.

Я сама їй написала привітання, а потім не втрималася і спитала, як їй було там, нормально, що рідну матір не покликала.

– Ну ти ж скидатися відмовилася, тож тебе й не кликали. А чого ганьбитися? – відповіла мені дочка.

П’ю заспокійливе, плачу, думаю, де ж я вчинила неправильно, що в мене така дочка виросла. Мабуть, на склянку води треба збирати вже зараз, від дочки я її не побачу.

КІНЕЦЬ.