Дочка вже живе своєю сім’єю, але не перестає вставляти каміння в колеса мого другого шлюбу. Каже, що в мене з сім’ї тільки вона й онука, а чоловік, з яким я вже вісім років, це дурість, він мені не потрібний і лише заважає нашому спілкуванню. Хоча найбільше нашому спілкуванню вона заважає сама.

З батьком Тамари ми розлучилися відразу після її народження. Перший чоловік був той ще гуляка, на той момент від нього чекали дітей ще дві жінки, а я не хотіла входити в гарем та ще й з такими гіллястими рогами. У свідоцтві про народження дочки він був записаний, але як з’їхав від нас, так більше не подавав ознак життя.

Ростила я Тому сама. З моєю мамою у мене стосунки після розлучення остаточно розладналися. Вона вважала, що це ганьба, ростити дитину без чоловіка. Сама вона успішно поховала трьох чоловіків, кожен з яких непробудно пив. Але вона ніколи від них не йшла, чим неймовірно пишалася.

Напевно, я сама винна, що розбалувала дочку своєю увагою, але я намагалася компенсувати їй відсутність батька. Тоді мені це здавалося правильним. Про якесь особисте життя тоді навіть не думалося, не було коли. Працювала я у чисто жіночому колективі, а на походи в кіно чи на танці не вистачало часу.

Проблем із вихованням дитини у мене не було. Тамара росла слухняною активною дівчинкою, у нас з нею були близькі стосунки завжди, від мене таємниць у неї не було, і я розповідала їй майже все. Коли вона стала трохи старша і ходила вже до старшої школи, я подумувала про своє особисте життя, але наслухалася всяких жахів від подруг і закрила цю тему для себе, не хотіла ризикувати.

Дочка закінчила школу, вступила до столиці вчитися, а я залишилася сама. Було дуже дивно, незвично. Стало дуже багато вільного часу, який я не знала, куди подіти. Сидіти перед телевізором було нудно, щодня ходити по подругах не будеш, тому я вирішила культурно просвічуватись. Дочка театри не дуже любила, тому туди ми майже не ходили, а я завжди їх любила.

На одній із вистав у сусіди мені дістався Максим, чоловік був трохи старший за мене, дуже привабливий. Розмова почалася з програми, він запитав, чи є вона в мене, а я відповіла, що вважаю її марною тратою грошей. Поговорили до вистави, потім разом провели антракт, після вистави ще прогулялися біля театру та обмінялися телефонами.

Я не розраховувала, що з цього щось вийде, навіть не чекала на його дзвінок, але він був. Ми стали зустрічатися часто, був довгий період залицянь. Дочці про це я не розповідала, бо не вважала чимось серйозним. До того ж зазвичай розповідала вона, її студентське життя било ключем.

Через рік, коли Максим зробив мені пропозицію, я таки вирішила розповісти дочці і запитати поради, бо сама була збентежена. Такої реакції від Тамари я не очікувала, вона підвищувала на мене голос, говорила, що я в жодному разі не маю приймати пропозицію, бо Максим явно аферист.

Мені довелося трохи осадити дочку, щоб вона не городила нісенітниці, за яку потім їй буде соромно. Ну, який Максим аферист? Що з мене взяти? Але з весіллям я вирішила не поспішати, хоч на той момент ми вже жили разом.

Тамара мала приїхати на свята, я хотіла її познайомити з Максимом, щоб зняти зайві питання. Але зустріч вилилася в негарну історію. Дочка сприйняла чоловіка дуже прохолодно, а потім заявила, що в неї зникли золоті сережки. Прямих звинувачень не прозвучало, але було зрозуміло, кого вона звинувачує у цій історії.

Був скандал, сережки потім знайшлися в її сумці, дочка вдала, що все це випадковість, але навіть не вибачилася, вдала, що нічого не сталося. Максим мене вмовляв не психовати, пояснював, що дочка просто ревнує, це згодом минеться.

Але вже вісім років, а все ніяк не минає. Ми з Максимом уже розписалися, дочка сама вийшла заміж і народила дитину, але все одно намагається зруйнувати мій шлюб. За цей час дочка не раз намагалася переконати мене, що чоловік мені зраджує, що він зі мною заради грошей спеціально провокувала Максима на скандал, вдаючи переді мною жертву.

Я стільки разів питала, навіщо вона намагається зруйнувати мою сім’ю, але дочка починала кричати, що в мене з сім’ї тільки вона і онука. Я її не розумію, сама вона заміжня, все ніби з чоловіком добре. Що вона ніяк не заспокоїться?

У допомозі я їй не відмовляю, а найгрубіше, що про неї після всіх витівок сказав мій чоловік, то це те, що їй би з психологом опрацювати свої дитячі ревнощі. Хоча іноді вона викидала таке, що навіть я на неї матом лаялася.

І дочку, і внучку я люблю, але я вже не можу вислуховувати її чергове марення. Хочеться, щоби на сімейних святах панував затишок і тепла атмосфера, а не передчуття скандалу. Я вже помічаю, що не хочу зайвий раз з дочкою спілкуватися, щоб не псувати нерви. Розумію, що це неправильно, але вдіяти із собою нічого не можу.

КІНЕЦЬ.