Вийшовши на пенсію, я нарешті здійснила свою дитячу мрію — завела кошеня та цуценя.

Раніше мій напружений спосіб життя не дозволяв мати домашніх вихованців, та й не хотілося навантажувати дітей, які проживали зі мною, додатковими обов’язками.

Тепер, коли я сама розпоряджаюся своїм часом, спілкування з собакою та кішкою допомагає мені залишатися активною.

Мої діти, які вже давно вступили у доросле життя і обзавелися власними сім’ями, почали відвідувати мене рідше. Моя дочка

Ганна, її чоловік та їхні діти спочатку жили в однокімнатній квартирі моєї мами. Незважаючи на тісноту, так було краще, ніж винаймати квартиру.

Я планувала з часом здати її і дала зрозуміти, що їм час уже знайти своє житло. Проте йшли роки, а моя дочка не обзавелася будинком, лише продовжувала збільшувати свою сім’ю.

Ситуація змусила мене нагадати їй про нашу угоду. У результаті я продала мамину квартиру, направивши виручені гроші на допомогу дітям з житлом.

Ганна з чоловіком взяли іпотеку на однушку. Син, більш передбачливий і підготовлений до життя, купив просторішу квартиру без моєї фінансової допомоги.

Коли подруги та родичі стали критикувати мене за те, що я витрачаю значні кошти на своїх вихованців, тоді як моя дочка бореться з виплатами по іпотеці, я була тверда у своїй позиції.

Я завжди мріяла мати свійських тварин і вважаю, що маю забезпечувати їх належним чином.

Якщо є можливість, я допомагаю онукам, але вважаю, що саме дочка відповідає за свою сім’ю. Син же якось справляється без мене…

КІНЕЦЬ.