Зі Світланою ми обидві зі Львова і дружили з дитинства, разом виросли, навчалися в одній школі і живемо все життя в одному будинку.

Ну як в одному. Я з родиною все життя прожила в Україні, чоловік вже не небі, двоє дітей створили власні родини, дочка в Польщі, а син у Львові. Живу я сама.

А Світлана з чоловіком стали батьками трьох дітей. Важко їм було фінансово, тому Світлана подалася в Італію на заробітки. Кликала і мене, але я ніколи не хотіла залишати родину, це не для мене. Краще бідніше, але разом, це моя думка.

Подруга моя дуже багато років доглядала в Італії літніх італійців і утримувала свою родину у Львові. Поїхала вона, коли всі діти її підлітками були. З ними лишився її чоловік, живі ще на той момент батьки і свекри Світлани і навіть я також не стяла осторонь.

Я могла нагодувати її дітей, про щось там поговорити з дівчатами, яким не вистачало мами. В загальному у Світлани дві дочки і син. Всі вже дорослі, всім вона купила квартири, машини. Онуків теж не обділяла. У них з чоловіком хороший ремонт, дача, машина.

Я ніколи не заздрила подрузі, адже розуміла, як не легко їй те все дається. Та хоч і працювала все життя Світлана досить важко, але з якогось моменту стала виглядати молодшою ніж я. Аде там, в Італії, стежила за собою і здоров’ям.

Ми з нею весь час підтримували зв’язок, вона дякувала мені за допомогу. Так проминули роки.

І ось тепер дуже мені сумно, але доведеться припинити спілкування з моєю єдиною подругою дитинства Світланою, з якою спілкувалися все життя, адже ми сусідки. Я навіть допомагала її чоловіку з їхніми дітьми, поки вони росли, а Світлана в Італії на заробітках.

Зараз мені 68 років, подрузі – 69. Вона там в своїх Італіях 30 років майже провела. Оце повернулася зовсім вже додому. Я думала, спілкуватися будемо як в дитинстві. Та Світлана поводиться так, як в її віці і взагалі зараз не припустимо.

Їздять відпочивати з чоловіком, то за кордон, то по Карпатах, Світлана ходить на якусь там йогу, до косметолога. У майже 70 років, люди!

У них навіть світяться усі вікна, коли кругом темно, бо Світлана купила за 55 тисяч гривень якийсь там акумулятор для квартири чи генератор, не знаю, як правильно.

А мене вони не запрошують навіть до себе темними вечорами. Звичайно, що й кондиціонер у них є і спека їм не дошкуляє.

А зі мною Світлана спілкується дуже мало, ніяких душевних розмов, посиденьок, спільного ліплення вареників. Ось таку я отримала від подруги вдячність за те, що чекала її багато років. Тому зовсім з нею мабуть спілкуватися перестану.

Джерело