– Діточки, я до стоматолога записалася. Там сума буде кругленька. Ви ж допоможете мені трохи фінансово? Ну хоч на “пів” зуба?, – сказала свекруха, коли прийшла до нас в п’ятницю після роботи.

– Мам, а ти не хочеш піти до Оксани з цим проханням? Вона ж має дві вищі освіти. Нам до неї ж далеко, – відповів їй Іван.

Ви знаєте, я завжди мріяла щоб з тим питанням чоловік поставив свою маманю на місце. І ось це сталося.

Як тільки я вперше зустріла Ірину Василівну, то перше що її цікавило, чи моя родина багата і яку я маю освіту.

І по першому і по другому питанню я їй не догодила.

– Батьки мої живуть в селі. Мама прибирає в школі, а тато через здоров’я на пенсії, годує курочок і збирає яйця.

Я ж після школи вступила в училище і працюю швачкою. Я не заробляю мільйони, але шити вмію і люблю, тому маю і окрім роботи в місті, ще й роботу в дома.

Але кожного разу, як тільки Ірина Василівна мала можливість, то витикала нас тим, що ми без освіти і до нічого в тому житті не доробимося.

Іван же також не дуже вчився в школі. Мама хотіла його вивчити і наполягала в свій час, щоб той поступав в інститут, але Іван вже працював тому і не думав догоджати мамі.

Всі родичі знали, що Оксанка в нас розумниця, а ми так собі.

Але незважаючи ні на що, ми, такі неосвічені, змогли придбати двокімнатну квартиру і виховати двох чудових хлопчиків близнюків.

Оксана ж вийшла “вдало” заміж. Зять Ірини Василівни гарно заробляє бо має свій бізнес. Ось тому коли Оксана подарувала йому донечку, то й засіла дома.

Час минав, дочка Оксани вже пішла в садок, але вона не спішила виходити на роботу.

А чоловік її, як ми зрозуміли, тримає нашу Оксану в золотій клітці, підкидаючи трохи грошенят, а сам собі живе вільним життям.

Але свекруха це упускає. Вона тикає нас лише тим, що Оксана має дві вищі освіти, ну а ми нічого.

Але що найголовніше, як тільки свекрусі потрібна фінансова допомога, то вона летить до нас.

Так було, коли вона в клініку лягла, не Оксана по аптеках бігала і з лікарями домовлялася, а ми з Іваном. І пральку ми нову купили за свої гроші, коли стара полетіла. Таких “подарунків” від нас було дуже багато. Але останнє фінансове прохання Ірини Василівни було, щоб ми оплатили їй коронку.

– Я вже до стоматолога записалася. В нашому ж домі відкрилися. Я питала у сусідки, як там по відгуках, сказала Оля, що роблять добре, але гроші треба чималенькі.

Але ви знаєте, Іван мене здивував чи не вперше.

– Мамо, я маю гроші, але мені резину зимову потрібно купити. Вибачай, в нас діти, немає в нас вільних грошей. Я б тобі радив до Оксани з тим питанням звернутися. Як-не-як, а в неї дві вищі освіти, не те, що в нас.

Свекруха шарпнулася і вийшла з квартири невдоволена.

І ось питання, чи повинні ми після такого ставлення Ірини Василівни, їй допомагати?

Джерело