Теща, Анастасія Василівна, з першого дня потоваришувала зі мною. Я працював менеджером у великій компанії.

Вона до останнього вирішила контролювати наші зустрічі з її донькою, та обов’язково довести нас до РАГСу.

– Доню, Олег – найкраща для тебе партія. Краще вже точно не буде, – щодня капала вона на мізки Діані.

Через пів року їй вдалося домогтися свого і видати доньку за мене заміж. На весіллі вона була щасливіша за нас. Напідпитку, вона навіть пустила сльозу і заявила, що я став їй, як син.

Я теж непогано ставився до тещі, але таки вважав за краще тримати її на відстані, попри те, що вона прагнула всюди влізти без мила. Під час кожного свого візиту вона приносила із собою соління чи випічку.

– Для коханого зятя мені нічого не шкода, – солодко посміхалася вона, простягаючи мені гостинці.

Я з насторогою спостерігав за нею, намагаючись зрозуміти, навіщо вона хоче так міцно зі мною потоваришувати.

Я не вірив, що вона сама по собі хороша людина. Я бачив, як теща може поводитися на касі в магазині й, як швидко вступає в суперечку.

– Слухай, твоя мати про мене нічого не говорила? – Вирішив поцікавитися я у дружини.

– Щодо?

– Вибач, але вона намагається настільки мені догодити, що стає навіть якось ніяково, – скривився я. – Я ось упіймав себе на думці, що Анастасія Василівна щось хоче від мене отримати…

Діана здивовано знизала плечима, показуючи мені, що вона не в курсі будь-яких планів Анастасії Василівни.

– Якщо ти заговорив з приводу мами, то нагадаю, що у неї день народження за два тижні. Ювілей. Вона сказала, що відзначати не хоче, але подарунок все одно доведеться купувати.

– Сама придивися, я в цьому все одно нічого не розумію, – я переклав всю відповідальність на дружину.

У результаті Діана думала, думала й обрала для матері в подарунок золотий браслет.

За тиждень до ювілею Анастасія Василівна зателефонувала мені, та поцікавилася, чи буду я сьогодні о сьомій вечора вдома.

– Мені треба з тобою дещо поговорити, – солодким тоном промовила теща.

Я, не розуміючи, чого саме вона хоче від мене, сказав, що буду о сьомій удома.

Анастасія Василівна стояла на порозі нашої квартири без п’яти сім.

Діана з запитальним поглядом впустила матір усередину. Про призначену зустріч вона нічого не знала, а я не встиг їй розповісти, бо сам повернувся додому буквально двадцять хвилин тому.

– Де Олежка? – З порога поцікавилася Анастасія Василівна. – Вдома вже?

– Так. Ти до нього?

– Так, ми домовлялися, – з діловим виглядом промовила вона. – Скажи йому, що я прийшла, – додала вона і пройшла на кухню.

Через три хвилини я до неї приєднався. Побачивши мене, теща нервово засовалася на місці.

Розмова, справді, була для Анастасії Василівни дуже важливою. Вона голосно відкашлялася і промовила:

– Я знаю, що ти добре заробляєш…

– Не скаржуся, – здивовано знизав я плечима, не давши жінці домовити.

– Чудово! – потерла спітнілі долоні теща. – Мені потрібно двадцять тисяч гривень на ювілей!

– Ви ж не збиралися його святкувати, – я недовірливо глянув на збуджену тещу.

– Раніше не збиралася, а тепер зібралася, – захихотіла Анастасія Василівна. – Гроші підуть, як подарунок!

– Двадцять тисяч? Ми на таку суму не збиралися вам дарувати, – покривив я обличчя.

– Ну, не збиралися, а тепер усе змінилося, – промовила жінка, для якої стали великою несподіванкою мої слова.

Анастасія Василівна була впевнена, що я обожнюю її й радий тому, що саме вона стала моєю тещею.

– Ні, ви пробачте, це занадто велика сума. Я не можу віддати вам практично всю свою місячну зарплату, – із задумливим виглядом заперечив я.

На кухні запанувала цілковита тиша. Анастасія Василівна оторопіла від моєї впевненої відмови.

– Тобто, я для тебе все робила, а ти ось таким добром мені відповідаєш? Та я тільки пирогів та солінь вам на пристойну суму принесла! – Порушила мовчання теща.

– Я вас не просив про це, – я був трохи шокований словами завжди такої доброї та послужливої ​​Анастасії Василівни.

– А мене не треба просити! Я людина нехитра, з чистою душею! – несамовито закричала вона.

На її крики з кімнати прибігла Діана. Вона не одразу зрозуміла, чому мати почала скандалити. Лише у процесі вона зрозуміла, чим її мати була настільки сильно розгнівана.

– Жадібний ти, а я до тебе всім серцем! – Кричала теща, не збираючись заспокоюватися. – Матері своєї дружини пожалів двадцять тисяч! Та подавись ти цими грішми! – зло додала вона і побігла на вихід.

За хвилину голосно грюкнули вхідні двері, що означало тільки одне: Анастасія Василівна пішла.

– Може, можна було допомогти мамі? – Запитала у мене Діана.

– Я й хотів запропонувати, але не всю суму, звичайно, а частину, але вона мені й слова не дала сказати, – вимовив я.

Попри це, Анастасія Василівна все одно знайшла гроші на святкування ювілею.

Проте, на урочистість вона запросила лише свою дочку, уточнивши, що підлого зятя бачити в себе не хоче.

Діана сходила на ювілей, вручила матері подарунок і поїхала, вирішивши, що буде некрасиво стосовно мене залишитися надовго.

Після історії з грошима Анастасія Василівна перестала приходити до нас у гості. Тепер вона кликала доньку до себе у вихідні й, годувала її своїми кулінарними витворами.

– Не здумай нічого своєму скнарі потягти, інакше я і тебе внесу до чорного списку, – щоразу вимовляла вона вголос.

З тієї розмови я став для Анастасії Василівни ворогом номером один, відійшовши у тещі на другий план.

Це ж треба, бідненька, підгодовувала, принаджувала, а я не ковтнув приманки – оце так облом! Чи ви вважаєте, що я перегнув палицю?

КІНЕЦЬ.