За більше ніж двадцять років в шлюбі з Тарасом я змирилася з тим, що в нас ніколи не буде дітей. Ми присвятили своє життя бізнесу, подорожам і один одному.

В той час як однокласники хвасталися досягненням своїх дітей, ми показували фото з Мальдів. Але недавно мій світ перевернувся з ніг на голову. Я дізналася, точніше, Тарас сам зізнався, що в нього є десятилітній син. Його маму я бачила один раз і то здалеку, а ось Дмитрика я приймаю в своєму розкішному домі.

Я тільки змирилася з тим, що в нас з тарасом немає і вже ніколи не буде діток. І тут на тобі. Прийшов і сам у всьому признався. Мені б і в голову не прийшло його в чомусь підозрювати.

З чоловіком ми вже більше двадцяти років живемо душа в душу. В нас є все: гарний будинок, бізнес, в кожного своя автівка. Ми багато подорожуємо. Живемо просто один для одного, бо так, в Боженька не дав нам діток.

Спершу, відразу ж після весілля і ще багато років по тому, ми обоє обстежувалися. Проблеми були як в мене так і в Тараса. Але те, що я точно не подарую чоловіку дитинку, було озвучено в більшій мірі мені.

Я довго лила сльози, але таки ми змирилися. Ми стали шукати щастя в іншому, і це були подорожі.

В той час як наші однолітки хвалилися досягненнями своїх дітей, ми колекціонували штампи в закордонному паспорті. Де ми з Тарасом тільки не були, які куточки світу не відвідували.

В мене є молодша сестра, тому свою любов до діток я виливала на її дітей.

Я робила племінникам подарунки, і навіть возила їх на море за свій кошт. Вони називали мене найулюбленішою хрещеною і цього мені було достатньо.

Ми змирилися з таким життям, і жили один для одного.

Але якось я почала помічати, що мій чоловік почав віддалятися. То він має термінову поїздку по роботі, то з друзями. І завжди якось так виходило, що всі свята він не дома, не зі мною.

Я відчувала, що щось не те, але старалася не заглиблюватися в цю історію з головою.

Поки одного дня Тарас мені сам не признався, що в нього є десятилітній син.

Я не думала, що сприйму його сповідь так спокійно. Можливо, я це відчувала і раніше, просто боялася цієї правди. І боятися було чого.

Я тільки змирилася, що в нас не буде дітей, як одного дня він просто привів Дмитрика в наш будинок.

Признаюся, було важко, але я зуміла пробачити чоловіка і жити з ним і на далі.

Мама Дмитрика коли зрозуміла, що чекає дитину від одруженого чоловіка, розрахувалася з роботи і переїхала в іншу область. Тарас п’ять років нічого не знав про сина, але правда таки випливла на поверхню.

Якби я нічого не знала і випадково в парку побачила Дмитрика, я б зрозуміла без слів, що це його син. Він точна його копія.

Тарас сказав, що мене ніколи не покине, і якщо я зможу, щоб пробачила його десятилітній вчинок.

Я розумію, що нічого не зміню. В мого чоловіка є син, якого я йому так і не могла подарувати.

Ми часто гуляємо разом і на свята він в нас частий гість. З його мамою я бачилась один раз і з далеку. Ми просто одна одній кивнули головами. В неї сім’я, чоловік.

Я нікого не виню. Значить така була воля Божа.

А ви б змогли пробачити чоловіка такі походеньки “наліво”? Я інколи задаюсь питанням, чи правильно я зробила, що так легко пробачила чоловіка, ще й пустила в свій дім його дитину…

Джерело