Залицяльник обіцяв мені золоті гори, а виявилося, що він одружений і в нього троє дітей

– Дівчино, а ви хочете працювати в електроенергетиці? Я вас можу влаштувати! Ви мені дуже сподобались.

Саме з такою фразою причепився до мене цей лисуватий, високий чоловік середніх років. Я сиділа в маршрутці, уткнувшись носом у журнал, розмірковуючи, що мені завтра одягти на день народження колеги.

Я була дуже втомлена, тому повністю занурилася у свої думки. Та й на розмову я не була налаштована. Але, не зважаючи на те, що від мене він не отримав жодної відповіді, залицяльник не вгамовувався.

Я знервовано підвела голову, і впізнала сусіда по під’їзду Толика. Як виявилося він, дійсно, обіймав якусь управлінську посаду в галузі електроенергетики.

Я хоч і не знайома була з ним особисто, але завжди мала уявлення про нього, як про людину пристойну. Що я вірогідно знала, що вдома на нього чекала дружина, та троє діточок. Мене це дуже здивувало і збентежило.

Приїхавши додому, я розповіла про цю подію своїй бабусі. Від неї я дізналася, що доля Толю не балувала з дитинства, виховував його лише батько, бо мати залишила його відразу після того, як він з’явився на світ.

А сама часу не гаяла, і змоталася з коханцем кудись на Закарпаття. Тож жодного разу в житті Толік свою рідну матір і не бачив. Батько його, військовий, довго в парубках не сидів, одразу одружився з колегою по роботі, яка рано овдовіла.

Анатолій виріс, вивчився, одружився, та став працювати за фахом. Я вислухала бабцю, поспівчувала, і сподівалася, що про Толіка я більше нічого не почую. Але не тут то було!

Анатолій так і продовжував докучати мені, чи не впізнавши, що я його сусідка, чи йому і байдуже. Кожна наша зустріч починалася з його пропозиції:

– Я вас влаштую. Ви працюватимете в електроенергетиці, та отримуватимете багато грошей. Вам вистачить і на життя, і на відпочинок, навіть машину зможете купити.

І його анітрохи не бентежило те, що я хитала головою на знак незгоди. Анатолій наполегливо не здавався. Всю дорогу бубнів одне і те ж. Коли я вийшла з маршрутки, то він, зрозуміло, пішов за мною.

І не біда, що я його ігнорувала. Щоб уникнути його переслідування, я зайшла до супермаркету і загубилася в натовпі. Не люблю зайвих проблем.

Через деякий час, я навіть забула про попутника-залицяльника. А невдовзі я зустріла його в колі сім’ї. Його дружина виглядала зовсім не охайною, та ще й трохи косоокою, та троє діток, які теж були одягнені так-сяк.

Як можна було жінці так махнути на себе, вона ж займала, до речі, посаду фінансового директора в якійсь фірмі?! Я ледве стримала глузування, побачивши Толяна. А дружина його, своєю чергою, побачивши мене, сказала слова, від яких я дуже зніяковіла, та була шокована.

– Дякую велике, що Ви така пристойна і на нього не позарилися! Це що означає, що він про всі свої походеньки дружині розповідає? Або, можливо, хтось їй доповів про це.

Мабуть, не тільки я відмовлялася від такої дохідної професії, яку пропонував Толік? Невже хтось купиться на таке? Він би спочатку себе, та свою родину забезпечив! Уявляєте, якого я “вигідного” залицяльника відшила! Що на це скажете?

КІНЕЦЬ.