Є така категорія людей, які просто вважають своєю особливою місією пильнувати мораль і моральність інших. Засуджувати й обговорювати. За що? А ось це завжди знайдеться, – каже колега Ольга.

І тут я згадала нещодавній лист, який прийшов мені на пошту. Про те саме, про святенництво.

— Та мені все подобається, але мама нервує, розумієш? І ти могла б або не викладати в мережу надто зухвалі фото своїх образів, або одягатися, коли з моїми бачимся – відповідно.

Саша втомлено і вкотре відмахнулася від слів чоловіка Лева, що набили оскому.

— Ну які зухвалі? – запитала вона, – Відколи сукня завдовжки до коліна вважається чимось поганим? Мені що, чадру надіти?

— Та забий ти, – радили подруги Олександрі 4 роки тому, коли вона вперше зазнала нападок з боку мами свого молодого чоловіка.

Вони якраз тоді приїхали з моря, з невеликої весільної подорожі. І Саша поділилася в мережі фото: на морському березі вони з Левом, молоді, засмаглі й щасливі.

— Ти ж заміжня! – дорікнула їй Валентина Сергіївна, – Тепер би саме час стати серйознішою і переглянути правила, що можна носити, що можна викласти на загальний огляд. Гаразд Лев, він чоловік, але ти навіщо себе виставила? Я перед сусідками не знала куди й подітися, ти ж у мене в друзях.

Було Саші тоді 24 роки, і в неї з язика ледь не зірвалося: «Так видаліть із друзів, щоб сусідки не бачили».

— Тому що це маячня, – говорила вона потім своїй мамі, – Левові можна, а мені ні? І адже все критикує. І фото, і одяг. Ця блузка занадто яскрава, а ти ж заміжня. І довжина невідповідна, і волосся фарбувати пора б перестати. І очі не підводь, і волосся не розпускай. Ага, зараз. Запишу себе в пенсіонерки, упакуюся в сірий балахон, щоб чоловік утік.

Але ж не в південних краях Валентина Сергіївна виросла, де жінок ховати належить від цікавих очей. І в самої донька є, Лева молодша сестра.

— Вона незаміжня, – аргументувала мама чоловіка, – вийде, я і їй буду догани робити.

А ще у Валентини Сергіївни є старша сестра, незаміжня Наталія Сергіївна. Так вона із задоволенням до виховання Олександри підключилася.

— Це форма агресії, – сказала знайома Саші жінка-психолог, – відстоюй кордони і чоловік тобі на допомогу. Він же не хоче перетворення дівчини, в яку він закохався, на бабусю невизначеного віку.

— На сумне лайно, – доповнила промову мами-психолога її 16-ти річна донька.

Лев спочатку з жаром за Сашу заступався. Запевняв дружину, що він не бачить проблеми, говорив мамі, що вона неправа. Та незабаром і гострота питання трохи знизилася: Саша готувалася стати мамою.

Тут уже і колосок прийшов на зміну локонам, і джинсовий комбез змінив спідниці, і волосся фарбувати Саша під час цікавого положення не ризикувала.

— Перші місяці ні до чого було, – каже Саша, – вся увага синочкові. І Валентина Сергіївна з сестричкою були задоволені: спадкоємець, онук. А потім почалося з новою силою.

— З дитиною фото бачила твоє, – телефонувала Валентина Сергіївна, – ти на прогулянці була чи підзаробити сподівалася, поки син мій на службі? У тебе вії були нафарбовані і футболка в обтяжку.

— Я її послала, – каже Саша, – просто відкритим текстом. І трубку кинула. Природно, вона Льові на мозок стала присідати. І чоловік уперше сказав, що заради спокою в сім’ї мені треба хоча б перестати викладати фото, які можуть викликати невдоволення мами. І при ній не з’являтися в тому, що, на її думку, не личить заміжній дамі, та ще й із дитиною.

— Ну заради мого спокою? – просив чоловік.

— І ти йди разом із мамою, туди ж, – образилася Саша, – я одягаюся, як мені зручно, виглядаю, як мені подобається. І тобі, до речі, теж подобається. І заради чиїхось абсурдних уявлень про мораль я нічого не змінюватиму.

І протягом 4-х місяців після цієї розмови Саші здавалося, що її сімейне життя ось-ось завалиться.

— І страшно було, – каже жінка, – синові було 2 з половиною. І прикро: не прогнуся.

А потім стався ювілей у старенької бабусі Лева. Вона жила в невеличкому містечку в сім’ї свого старшого сина, дядька мого чоловіка. І на ювілей запросила онука з дружиною і правнуком.

— Вдяглася я, як небуть, – визнає Саша, – не хотілося сварок дорогою та під час. Відсиділи за столом, усе чинно й благородно. Бабуся задоволена, Валентина Сергіївна з сестрою чемно мовчать.

Від загальних фото Саша, як могла, ухилялася. А потім сталося несподіване. Залишений у сусідній кімнаті просторого будинку синочок витягнув зі старої стінки товстий альбом із фотографіями.

— А там… – Саша розповідає це з особливим задоволенням, – там фото юних Валі та Наташі. 80-ті роки. Начісування, стоячий чубчик, стрілки на половину обличчя, чорні губи, міні таке, яке мені й не снилося ніколи! І фото Валентини Сергіївни з чоловіком і Левком років 4-х. І той самий начіс, і яскраві пластикові сережки кільцями, і куртка із заклепками, і лосини лимонно-жовті.

— Мода така була, – спробувала виправдатися мама Льови, – та й я молода тоді була. Хотілося ж пофорсити.

— А мені не хочеться, – пожартувала Саша, – а мені зараз на кілька років менше, ніж Вам на цих знімках. О! А це Ви всією сім’єю на природі? Невже в цьому можна було плавати? І трималося? Тут же тільки зав’язочки й жодного сантиметра тканини?

— Загалом, з цього дня у мене в сім’ї мир і благодать, – сміється жінка, – ношу, що хочу, локони завиваю і критиці не піддаюся. Та й чоловік теж бачив. Тепер і йому капати на мозок марно.

Правильно, бо найголосніше кричать про мораль ті, хто колись її зовсім не сповідував. Згодні?

КІНЕЦЬ.