– Тобі, Мирославе, вирішувати, – каже Софія.

– Але ти – молодий чоловік, у дітей своє життя, а тобі про себе треба думати. Тамара, як і ти, вдова, давно самотня, вона біду знає, і стане тобі надійною опорою і підтримкою.

Мирослав слухав свою рідну сестру і мовчав, він завжди був мовчазним, а після того, як рік тому не стало його Ольги, то він взагалі перестав на люди виходити. Піде на роботу, і назад, на тому і все спілкування.

Вони з Ольгою 28 років душа в душу прожили, двох доньок виростили. Дівчата зараз дорослі зовсім, старша, Олеся, вже заміж вийшла, а молодша, Тетяна, збирається якраз.

Батька вони люблять і поважають, після того, як не стало матері, він у них один залишився. Але переїхати до нього не можуть, бо у кожної своє життя. І забрати до себе теж не можуть, бо і місця не мають, і Мирослав не хоче покидати свою квартиру.

За рік, як не стало Ольги, Мирослав постарів років на 10, так важко він переніс втрату, а йому лише 56 років. В їхній двокімнатній квартирі він тримає чистоту і порядок, от тільки холодильник постійно пустий.

Софія неабияк хвилювалася за брата, тому частенько приїжджала до нього, борщику зварить, вареників наліпить, все в холодильник поскладає, щоб Мирослав не був голодним.

А якось Софія запросила Мирослава до себе в гості, вони з чоловіком живуть у приміському будинку, мають власне подвір’я, і вирішили влаштувати відпочинок на свіжому повітрі.

Чоловік Софії запросив також свою родичку Тамару. Там Мирослав з нею і познайомився. Софія дивилася на них обох, і їй в голову прийшла думка, що непогано було б, якби Мирослав і Тамара зійшлися.

А що? Тепер вони обоє вільні, діти у обох дорослі, а життя продовжується. Та й бачила Софія, що Тамарі приглянувся Мирослав.

Вирішила тоді сестра їх засватати, але Мирослав щось не вельми підтримав цю затію, він вважав, що це зрада по відношенню до Ольги, та й діти, швидше за все, будуть проти.

Але Софія не збиралася відступати. Приїхала вкотре до брата їсти готувати, і знову стала йому говорити про те, що йому про себе треба думати, а вдвох на старість – таки краще, ніж одному.

Не знав Мирослав, яке рішення йому прийняти, що буде правильно, і чи не образиться на нього на тому світі його Ольга, тому вирішив запитати поради у дітей.

Старша донька, яка вже сама мала сім’ю, сказала, що вона не те, що не проти, а обома руками за. Адже самотність – дуже непросте випробування.

А от молодша донька, Тетяна, сказала, що вона категорично проти, щоб тато когось додому приводив, бо це нечесно і по відношенню до їхньої матері, і до них.

– Якщо ти на це погодишся, то я тебе і знати не захочу, – заявила Тетяна і зажадала, щоб тато уже відписав на неї її частку в квартирі, щоб потім проблем не було.

– Мирославе, це не моя справа, у вас своя сім’я, у мене своя, але я тебе люблю і про тебе турбуюся, – каже Софія. – Але я життя знаю, і розумію, що як тільки Тетяна заміж вийде, то погрузне в своїх клопотах і про тебе забуде. А ти залишишся на старість ні з чим.

Мирослав і сам розумів, що добре сестра каже, але щось не давало йому переступити через відповідальність перед дітьми, та й перед Ольгою також, нехай вона уже і в кращому світі.

А яка ваша думка щодо таких непростих людських доль? Чи варто сходитися на старість з іншими людьми, якщо в житті склалося так, що ти втратив свою половинку?

Джерело