Як це дивно, прокидатися з ранку і нічого не відчувати. Бачити крізь густі вії світло, і зовсім не радіти з того, що настав новий день… З такими думками не важко і з глузду з’їхати!

Але, мені вже все одно… Просто байдуже… За спиною два невдалі шлюби, купа романів, що не склалися, велике кохання і новий чоловік, якому теж на мене по барабану!

Життя сильно мене потріпало. Одна радість у житті – дочка. Дитина від першого шлюбу, для мене справжня віддушина.

Тільки в цій довговолосій, семирічній красуні я бачу щось ніжне, дороге, дуже улюблене. Але, чи зможу я подарувати їй щастя, стільки теплоти та турботи, щоб ця дівчинка, коли стане дорослою, змогла з посмішкою згадувати своє дитинство та любити мене?

Мене не можна було назвати щасливою. Навіть навпаки, доля постійно давала мені добрі ляпаси, та приносила море сліз…

Усе почалося ще в ранньому дитинстві! Батько та мати мене не любили. Вони завжди пили, влаштовували гулянки, бешкет на моїх очах, внаслідок чого, я росла замкненою дитиною.

Мене виховували бабуся та дідусь. Літні люди, як могли, балували кохану та єдину онучку, намагалися дати мені все, що могли.

Мені було соромно за своїх маму та тата, тому я не спілкувалася з однолітками, вважала, що вони з мене посміюються.

Я мала лише одну подругу – Оксану, але й з нею пізніше мені довелося розпрощатися. Дівчина відвела у мене нареченого! Хоча він мені не був дуже потрібен, подругу я зненавиділа.

У шістнадцять років я вперше закохалася! Це було не просто кохання… Він був старший за мене на вісім років. Високий, гарний хлопець заволодів моїм серцем з першого погляду.

Я шалено його любила, заради нього була готова на все. Але, йому це було не потрібно… У нього була інша… Найстрашніше, що коханий не відштовхував мене, але й не обіцяв нічого.

Я жила надією, що все буде добре. Тільки час минав, а нічого не змінювалося. Два з половиною роки ми зустрічалися таємно, лише ночами. А решту часу він був зі своєю колишньою дівчиною.

Розуміючи, що все життя так не прожити, я вирішила його покинути, і вийшла заміж за іншого, того, кого я зовсім не любила… Шість років я прожила з чоловіком, який постійно пив.

Я терпіла і вибачала… заради доньки. Але моєму терпінню прийшов кінець, і я розлучилася з ним. Потім був другий шлюб, також невдалий і дуже короткий. Він тривав рік.

Другий чоловік почав зраджувати відкрито, а потім просто принизив, сказавши, що я нікчема, непотрібна нікому стерво … Це був удар нижче пояса. Я не могла отямитися пів року!

Мені допомагали друзі та маленька донька. Я страшенно боялася, що дитина почуватиметься покинутою. Без батьківського плеча дівчинка була наодинці з нещасною матір’ю…

Я відкидала нових кавалерів одного за одним, бо вирішила жити з дочкою одна. Знайомі колеги на роботі казали мені, що треба знайти гідного чоловіка, що мені просто не пощастило в попередніх шлюбах, і що не всі такі… Чи не всі?

Я вже не знала, де правда, а де брехня. У свої двадцять шість років я була ще дуже вродливою дівчиною.

Неймовірно струнка постать, красиві, й зовсім незвичайні риси обличчя, робили мене дивовижною. Однак, я про це не знала, або вже просто не хотіла знати.

Якщо мені хтось починав говорити про мої гарні зовнішні дані, то я намагалася перевести розмову, а часом і зовсім йшла. Я не вірила нікому, мені здавалося, що всі з мене сміються.

Абсолютно несподівано я познайомилася з Костею. Я не збиралася заводити серйозні стосунки, все сталося спонтанно і, як завжди, непередбачувано.

Костя мав двох дітей і непросте розлучення з колишньою дружиною. У минулому офіцер, він зумів знайти підхід до мене якось дуже легко. Він мотався з іншого міста до мене щодня!

Дарував подарунки, квіти, приділяв увагу моїй доньці. Я почала помітно розквітати, але в голові у мене, як і раніше, жила одна думка – це лише проведення часу!

Саме тому ми два місяці не мала інтимних стосунків. Ми лише гуляли, ходили в кіно, та цілувалися. Потім я почала поступово відтавати, й Костя переїхав до мене.

Проживши разом рік, ми розписалися. Костя був дбайливим чоловіком, добрим батьком моїй дочці, й все було б добре, якби не моє побоювання…

Я постійно ревнувала чоловіка до всіх, мені скрізь мерехтіли зради, а часом і зовсім те, що чоловік мене не любить і хоче повернутися до своїх дітей і дружини.

Я почала чіплятися до нього, влаштовувати скандали, та плакати… Сльози стали все частіше з’являтися на моєму обличчі.

Ми почали жити ще гірше, ніж було до нашого одруження. Костя мовчав … Він ніколи не заспокоював мене, в ті моменти, коли я ревла. Він не вірив мені, вважав, що я розігрую спектаклі.

Він був дуже стриманий і намагався завжди зберігати спокій. Костя любив своїх дітей від першого шлюбу і дуже сумував за ними, а заводити спільну дитину він не хотів.

Я намагалася просити чоловіка подумати про спільну дитину, бо наївно думала, що це зблизить нас, зробить стосунки міцнішими. Тільки все даремно…

Костя щоразу нагадував мені, що не готовий, зараз, не той час, та й не потягнемо ми ще одну дитину. Новий чоловік виявився дуже хитрим!

Він допомагав своїм дітям, дарував їм дорогі подарунки, й багато в чому обділяв мене, та мою дочку. Костя любив їздити на дорогій іномарці, запрошувати до себе своїх родичів, друзів.

Йому подобалося похвалятися перед іншими своїми здобутками, та показувати всім красуню дружину. Чоловік, таким чином, самостверджувався!

Йому не було важливо, що відчуваю я! Костя вважав, що я непогано живу, просто чіпляюся до нього. Він не розумів, чому я не люблю галасливі компанії, повний будинок його гостей і, постійні перекази майже всіх грошей, його дітям.

Так пройшов другий рік нашого спільного життя. Мені виповнилося двадцять дев’ять років… Хто з нас правий, а хто винен, сказати непросто. Адже кожен має свою правду!

Мені хотілося справжнього жіночого щастя, а Кості треба було допомагати своїм дітям. Прийти до спільної думки непросто! Для цього потрібно піти на поступки нам обом.

Чи зможу я знайти правильний підхід до чоловіка? Чи залишуся я з ним назавжди? Чи варто мені із чоловіком заводити спільних дітей? Чи буде моя дочка вдячна мені за таке життя?

Всі відповіді, я вважаю, дасть саме життя, тільки згодом… А можливо ви мені дасте слушну пораду?

КІНЕЦЬ.