Світлана приїхала додому від батьків. Незважаючи на свій цікавий стан, вона заміняла матір у догляді за батьком, поки та лежала в лікарні. Останнім часом батько здав, хоча він був ще цілком молодий. Є хвороби, які не щадять ні старих, ні молодих.

— Володю! Ти вдома? – вона увійшла в спальню. У ніс ударив запах котячого туалету і брудного, несвіжого одягу. Мабуть, чоловік знову вирішив скласти шкарпетки до певного часу, поки їх не знайде дружина і не віднесе в машинку. – Володю!

Вона пішла далі. У вітальні був залишений увімкнений телевізор, кинута брудна коробка з-під готової їжі.

«Та де ж він? Черевики стоять, куртка висить у передпокої!» – Світлана не перевірила тільки ванну.

Прислухавшись, жінка зрозуміла, що чоловік саме там. При цьому він явно не приймав душ, і взагалі занадто довго перебував у цьому «закладі», а Світлані ну дуже треба було потрапити до вбиральні. Все-таки термін уже не маленький, а у положенні таке буває, хоч підгузки одягай!

— Вова! Ти звільниш туалет чи ні?! – Світлана не витримала і вирішила постукати, але двері виявилися не замкнені, і Світлана побачила чоловіка у всій красі.

Він стояв, дивлячись на екран планшета, і «розмовляв» із якоюсь дівицею. «Бесіда» була настільки особистою, що за такі бесіди дамочки з певних професій беруть гроші.

Світлана навіть забула, навіщо йшла, вона зачинила двері й закрила обличчя руками.

— Светко, ти чого? Приїхала, чи що? А чого не попередила? – чоловік натягнув шорти і вийшов із ванної. Він поводився як ні в чому не бувало.

— Як ти міг?!

— Що?

— Я все бачила!

— А… Це… та облиш. Ти поїхала, та й узагалі в тебе вічно щось болить. А я здоровий мужик, мені ж треба якось зі стресом боротися, випускати пару.

Світлана не знала, що сказати.

— Це ж не зрада. Так, баловство! Я цю бабу навіть не знаю, і ніколи не впізнаю, – відмахнувся він і пішов до телевізора.

Світлана поморщилася і все-таки пішла до вбиральні, хоча їй було дуже гидко усвідомлювати, що робив чоловік за її відсутності.

Першою думкою було зібрати речі і піти.

Вона трохи подихала, заспокоїлася, і викликавши таксі, знову повернулася до матері.

— Ти чого? Забула щось? – мама виглядала здивованою.

Замість відповіді Світлана кинулася до мами й розридалася.

— Тихіше, донечко, тихіше… Що сталося? Із Вовкою щось? Біда якась трапилася? Розкажи мені.

Мати простягнула доньці склянку води, і та все розповіла, хоча їй було дуже соромно говорити таке матері.

— Ти впевнена?

— Так.

Жінка відвела погляд і деякий час помовчала. А потім сказала таке, від чого Світлана розридалася ще сильніше.

— Тобі здалося, донечко. У твоєму становищі напевно багато чого може привидітися.

— Що ти маєш на увазі, мамо? – Світлана була настільки шокована, що зараз їй здавалося все це нереальним.

— У твоєму становищі треба бути більш спокійною і розважливою, – мати поклала руку їй на плече. – Дитині потрібен батько, тобі потрібен чоловік. А ще вам із дитиною потрібна квартира, де є окрема дитяча… Загалом, ти просто накрутила себе. Найімовірніше, Вовчик просто дивився фільм або спілкувався з якоюсь подругою. Нічого особливого не сталося. Ти ж не знайшла в подружній спальні жінку? Ні. У такому разі нічого жахливого не сталося.

— Але я бачила! Він стояв і… – у Свети не повернувся язик сказати це слово. Утім, мати й так розуміла, про що говорила донька, але вперто вдавала, що в цьому нічого поганого немає.

— Люба, мільйони самотніх чоловіків так проводять час. Це нормально.

—Але він не самотній! У нас із ним сім’я!

— Я саме про це і кажу. Частіше приділяй чоловікові увагу і не буде таких проблем. Ну все, донечко. Випий ще води і підемо в кімнату. Татові не можна хвилюватися, тому тобі треба заспокоїтися, взяти себе в руки. Ти – молода, здорова, скоро станеш мамою. Хіба це не щастя?

Світлана подивилася на матір. Сперечатися з тим, що щастя у здоров’ї та материнстві, нерозумно, але ж проблема була зовсім в іншому!

— Я подам на розлучення.

Мати Світлани змінилася в обличчі й різко підійшовши до дочки, схопила її за плечі й легко струснула.

— Прокинься, Світлано! Яке розлучення на сьомому місяці? Куди ти підеш із дитиною?! До мене на шию, так мені вистачає хворого чоловіка!

— Я не зможу з ним жити…

— Ти не в собі! У тебе гормони вирують. Іди спати. Ніч-мати дасть пораду..

Мати буквально змусила доньку лягти спати на дивані вітальні, а сама пішла в спальню.

— Усе добре, трохи перенервувала. Завтра приїде додому, Володя. – Світлана почула, як мати говорила телефоном із зятем, і знову заплакала. Вона розраховувала на підтримку, а отримала відмову. Мати була на боці Володимира. І це було болючіше, ніж зрада чоловіка.

Уранці Світлана пішла. Просто. Мовчки. Повернулася додому.

Потрібно було прибрати те, що залишив Вова. Сміття, брудний посуд… Вимити лоток кота, зрештою.

— Бідний Мурзик… Як ти взагалі тут міг щось зробити… – затиснувши ніс, вона міняла наповнювач у лотку і думала про те, що поквапилася з рішенням заводити дитину від чоловіка.

Занадто швидко в них усе сталося.

Два місяці залицянь, бажання скоріше з’їхати від батьків до перспективного чоловіка, який, здавалося, кохав… Дві смужки, і весілля, скромне, тихе. Без зайвого галасу.

Володимир був звичайним, але непогано заробляв, жив у квартирі, яка йому дісталася від батьків, і мав машину. А ще в нього була нормальна, адекватна мати, яка подарувала молодим путівку на море і не лізла з непрошеними порадами.

Подруги заздрили Світлані.

— У мене свекруха – монстр. Не дає життя з чоловіком.

— І в мене так само. А ти, Светка, щаслива.

— Ага. Знайшла «упакованого» мужика. Швидко його окрутила, залетіла і тепер будеш усе життя як за кам’яною стіною.

Ось тільки кам’яна стіна виявилася хиткою. У побуті Вовчик був абсолютним «інвалідом». Він не вважав за потрібне прибирати за собою, вважаючи, що дружина – це майже що прибиральниця, тільки з додатковими перевагами у вигляді турботи і подружнього обов’язку.

Але як виявилося, подружній обов’язок – річ не постійна, а чекати Володя не любив. Ось і користувався благами цивілізації у всіх, так би мовити, форматах.

Думаючи про це, Світлана вимила підлогу у ванній, начистила сантехніку, випрала білизну, запалила ароматичні палички, щоб нічого не нагадувало їй про те, що трапилося днями.

«Буду думати, що мені здалося», – вирішила вона, переступивши через власну гордість. – «Заради сина. Заради своєї сім’ї. Дам йому шанс».

З великим животом прибирання йшло повільно, жінка навіть не помітила, що минув увесь день, і до вітальні Світлана дісталася, коли чоловік повернувся з роботи.

— Є що поїсти?

— Я не встигла… Зараз макарони поставлю варити.

— Чим же ти весь день займалася?

— Прибиранням. Ти весь тиждень «гадив», а мені розгрібати, – не витримала Світлана. Образа на чоловіка так і рвалася назовні.

— Могла б залишити як є.

— Тобі хочеться жити в бруді?

— Я не помічаю різниці, – він показав на купу сміття у вітальні.

— Я не встигла…

— Ти нічого не встигаєш! А в нас навіть дитина ще не зʼявилась! Що ж буде потім?!

— Не знаю.

— Ось і я не знаю. Навіщо одружився з такою…

Світлана подивилася на чоловіка і відвернулася. Замість солі у воду під макарони капали її сльози.

Коли чоловік наївся і перебрався на диван, Світлана якраз закінчувала пилососити.

Залишилося тільки прибрати павутину в кутку… але Вова різко схопившись, висмикнув дріт із розетки.

— Ти чого?! – ахнула Світлана.

— Ти мені заважаєш!

— Але мені потрібно закінчити прибирання…

— Завтра закінчиш. Дай подивитися футбол.

— Вова…

— Хочеш бути корисною? Тоді сходи в цілодобовий магазин. У мене закуска залишилася, а запивати нічим! – сказав Вова, виштовхуючи Світлану з кімнати.

Світлана якось одразу здогадалася, що справа зовсім не в цьому, а чоловікові терміново закортіло «поспілкуватися» з якоюсь панянкою, і це був лише привід, щоб виставити дружину за двері. Вона грюкнула дверима і вийшла на вулицю. Думка спала їй на думку, хоч і дивна, можливо, навіть божевільна. Але чим ще могла відповісти знахабнілому чоловікові Свєта? Вона, не роздумуючи, підійшла до клумби і зробила собі букетик.

Потім вона тихо повернулася додому і прислухалася. Довго стояти під дверима не довелося. Чоловік уже знайшов усе, що так пристрасно бажав.

— Закуска в нього закінчилася. Ну ось тобі, на закуску! Отримуй! – вона підкралася ззаду і з усього маху ляснула чоловіка букетом із кропиви по п’ятій точці та решті місць, які були в досяжності: чоловік не встиг прикритися, не думаючи, що Света так швидко не повернеться.

Він хотів було захиститися, але надто горіла обпалена шкіра.

— Це тобі для гострих відчуттів. Щоб надовго запам’яталося, чим може обернутися бажання побешкетувати, поки дружини немає вдома!

Світлані вистачило кількох хвилин, щоб забрати кота і піти, поки Вова намагався хоч чимось собі допомогти.

Цього разу Світлана вирішила не їздити до матері, адже там вона співчуття не знайшла. Замість цього Світлана вирушила до свекрухи.

Мати чоловіка невістку з «пухнастим приданим» прийняла. Вислухала і, почервонівши, обізвала сина найостаннішими словами.

— Ну треба ж! Я думала, він у школі цим перенаситився. А він, виявляється, у підлітковому періоді застряг. Ну і ну… Сором-то який.

— Я його кропивою…

— Правильно. Тепер він про дурниці думати не буде і займеться, можливо, справою, а не цією… фу… гидота яка! – свекруха була зла.

— Я не зможу з ним після цього. Він узагалі мене не поважає. Ні грама. Що вже казати про кохання, – тихо сказала Світлана. Вона більше не плакала.

— Хоч Вовка і мій син, ріднесенький, але зараз я повністю на твоєму боці. Розумію, що тобі довелося пережити, і приношу за сина щирі вибачення. Видно, недогледіла я за ним. Не змогла виховати мужика… – свекруха зітхнула. Вона сподівалася, що шлюб зі Світланою стане для Вови щасливим. Невістка подобалася їй, а от власний син підкачав.

— Можна я у вас сьогодні переночую? – запитала Світлана.

— Залишайся. Я не проти.

Після чашки заспокійливого чаю Світлана розповіла про розмову з матір’ю, і свекруха запропонувала їй залишитися назовсім.

— Знаєш, люба моя, я проти сина не піду, він у мене один, хоч і отакий. Тому квартиру, в якій він живе, я в нього відбирати не стану. Коли станеш мамою, зрозумієш… А ось свою квартиру я залишу онукові. І тебе не вижену, не хвилюйся. Чим зможу – допоможу. А з Вовою розлучишся – подавай на аліменти. Виростимо хлопчика. Прорвемося.

Світлана обійняла свекруху. Треба ж, як буває в житті? Чоловік в один момент став чужим, а свекруха – мамою.

Через три роки Вова усвідомив, що був не правий. Йому набридло жити в бруді та лікуватися від безладних зв’язків. Він вирішив повернути дружину і, нарешті, почати виховувати сина, Миколку. Але у Свети на той момент тільки почало налагоджуватися життя: Миколка пішов у садочок, вона вийшла на роботу і познайомилася з одним цікавим чоловіком. І нехай він був на десять років старший і не був схожий на хлопця з обкладинки жіночого роману, зате він був добре вихований і так закохався у Свету, що буквально на руках її носив і навіть не повірив Светі, дізнавшись про причину розлучення з колишнім чоловіком.

— Він просто у тебе був стурбований. Таку жінку, живу, справжню, проміняти на віртуальну? Та йому лікуватися треба, – сказав він і Світлана посміхнулася. Тепер той випадок викликав у неї тільки співчуття до колишнього чоловіка і більше нічого.

КІНЕЦЬ.