— Гаразд, подобається йому бути під каблуком у дружини – будь ласка. Але ж і Марина зовсім не самостійно все вирішує, а її мама. А вже мною командувати не дозволю, – злиться Галина.

— Ну так, судячи з усього, жінка дуже енергійна, ділова і хватка. Тільки не туди вона зі своєю енергією лізе, – погоджується подруга.

— Занадто хвацька, це ти ще останнього її фортеля не знаєш, зараз розповім, впадеш узагалі! – усміхається Галина.

Єдиний син жінки півтора року тому одружився з милою дівчиною на ім’я Марина. Наречена сина спочатку Галині сподобалася: добра, сором’язлива, хазяйновита, без усієї цієї притаманної сучасним дівчатам манери вважати себе пупом землі та королевою, яка зійшла до чоловіка, за що він зобов’язаний їй ноги мити та воду пити.

Але, познайомившись із мамою Марини, Галина свою думку дещо змінила, а зараз дедалі більше переконується, що потрапив її син, як курятина в ощип.

— Дуже швидко стало зрозуміло, хто в сім’ї буде всім рулити, – каже свекруха. – У мене таке відчуття, що невістка без маминої поради не може навіть труси собі купити. У всьому слухається матір, у всьому. Ну і, відповідно, син теж мій живе за вказівкою тещі. Я дивуюся, йому кажу, а він відповідає, що Віра Семенівна добра їхній родині бажає, їй видніше, Марина з мамою згодна. Тьху! Начебто виховували його з чоловіком покійним правильно, щоб чесним був, прямим і самостійним, а ось така рохля вийшла на виході.

— Знаєш, трапляються такі тещі… Жінка-бульдозер. Хоча простіше під нього, ніж таким перечити, – задумливо каже подруга. – У мене батькова сестра така. Командирша, все під контролем. Мама її все життя слала, а от інші не могли протистояти – прогиналися.

От і Галя вважає, що син прогнувся. Почалося все з того, що саме теща вирішувала скільки буде гостей у ресторані на святкуванні весілля, де відзначати епохальну подію, куди покласти на зберігання гроші, подаровані родичами.

Сама Галина ні в підготовку, ні у вибір ресторану і меню не влазила. У них із сином рідні – кіт наплакав, немає вже нічого в живих, а ті що є, дуже далеко. Але задумалася, коли побачила, як сваха розпоряджається всім: кому куди і з ким сісти, кому першим тост казати, що купити після весілля насамперед.

В Галини є однокімнатна квартира, залишилася від мами, жінка її успадкувала, коли син зібрався одружуватися, вона віддала ключі, поставивши умову, що це не назавжди, що треба накопичити на щось своє, це їй поки що лише 50, а попереду пенсія, самій ще нерухомість знадобиться, страхувальний варіант.

Син із Мариною подякували, а на весіллі, просто в холі ресторану сваха, порахувавши гроші, подаровані рідними, сказала:

—  Купуємо нормальний холодильник і пралку. Тільки, Галю, не нарікай, переїдуть молоді у своє, ми це все туди перевеземо, а бабчине поки нехай на лоджії стоїть.

У принципі Галя не заперечувала, але ось це “бабчине” її неабияк покоробило. А далі почалося життя сімейне. Галя сина з невісткою в гості кличе, а Марина або сам син відповідають:

— Треба в мами запитати, як вона скаже. Якщо в неї планів немає ніяких, то приїдемо.

Планів на молодих у свахи завжди безліч: то на дачу, то до її сестри в гості, то просто теща хоче прийти до молодих і провести з ними вечір, а до свахи тягнутися не хочеться.

— Ну ти ж не спробувала керувати, – сміється подруга Галини. – Ось теща й зайняла вакантне місце. Хоча у 28 років синові й у 26 років невістці можна вже й сепаруватися, проявляти побільше самостійності.

— Це що, десь із півроку тому зайшла в нас розмова про поповнення в сімействі, – продовжує Галя. -Знаєш, що невістка мені видала? Не про “дітей поки нікуди” і не про “кілька років хочемо пожити для себе”.

— Не знаю, – знизала Марина плечима. – Як мама скаже. Вона поки що налаштована на те, що ось візьмемо житло в кредит, тоді можна і про дитину думати. А поки ми живемо на пташиних правах, яка дитина?

— Здуріти можна! Ну зрозуміло, мама може висловлювати свої міркування, але ось так, як мама скаже? Може, вона ще й командує зятем, коли йому на дружину лізти, а коли не варто? Пробач вже мою грубість…

— Може бути й командує, не здивуюся. Днями спробувала мною покерувати. Зателефонувала, зустріч призначила, ну, думаю, не до добра. Точно. У неї дуже серйозна була розмова.

— Ну що, свахо, будемо думати з онуками? Молодим так вже дітей пора, – з місця почала про головне мати невістки. – Не в сорок же їм дітьми обзаводитися? Згодна? Чудово. Ось і я згодна. Тож давай думати. Ми  готові хоч зараз, але у нас є “якщо”.

А далі відбулася розшифровка цього самого “якщо”. Виявилося, що невістка та її мати готові завести дитину, якщо Галя піде назустріч в одному питанні. Ні, не подарує однокімнатну квартиру молодим, а допоможе купити їм власне двокімнатне житло.

— Половину на перший внесок і я дам. І ти дай. Щось там у молодих є, але копійки, вони їм самим знадобляться, коли буде малюк. Немає грошей? Кредит тобі на допомогу. І так, на цьому допомога не закінчиться.

Давай так домовимося, вони кредит візьмуть, але платити будуть грошима з оренди твоєї однокімнатної квартири. А як ти думала? Якщо Маринка в декрет піде, то твій же син і не потягне утримувати сім’ю і за квартиру платити. Ти поки не на пенсії, гроші зараз тобі не потрібні. Ось так ми на дитинку згодні. Ну що? Хочеш онуків? Та не бійся, я теж допомагати буду. Ну?

— Лихо, – сміється подруга Галі. – Гроші ж тобі не потрібні. Ти і кредит плати, і дай молодим жити безплатно в однокімнатній, і потім із неї не чекай доходу! Сподіваюся, ти її послала? Хоче допомагати – нехай допомагає, а ти теж допомагаєш, нехай рахує, скільки молоді за орендоване житло не заплатили, скільки ще не заплатять. Дитину “вони” згодні завести, умора.

Зрозуміло, сваху послали далеко і надовго, але тепер на свекруху ображена Мариночка, на чоловіка наїхала: “Твоя мама образила мою маму, а мама моя про нас же з тобою переживає, нам хоче добра”.

— Загалом, думаю, що бабусею мені поки не бути, – підсумовує Галя. – Але мені якось на це байдуже. Може й добре, якщо взагалі не буде в нас зі свахою спільних онуків?

КІНЕЦЬ.