Раптом з’ясувалося, що моєму піднесеному та витонченому чоловіку зі мною стало некомфортно жити. Я, бачите, загрузла в побуті, тому зі мною нема про що поговорити.

Мало того, він мене назвав прислугою! І це за те, що я роблю для нашої родини! Весь будинок на мені тримається, він сам не може запам’ятати, де лежать його речі і як вмикається пральна машина.

Я не домогосподарка, у мене повний робочий день на роботі, де я не сиджу спокійно на стільчику, а ношуся, як шалений хом’як у колесі. А додому приходиш – там друга зміна.

Треба приготувати їжу, бо чоловік відмовляється жерти два дні поспіль одне й те саме. Він взагалі мені цілу лекцію прочитав, що розігріту їжу тільки тваринам можна давати, а люди повинні щодня їсти свіже. Потім треба перепрати та перепрасувати речі, бо чоловік двічі поспіль навіть штани одні не одягне. Приходить, відразу все скидає в прання.

Добре, що він такий охайний, але втомлює щодня прасувати йому штани та сорочки. І не прасовані шкарпетки чоловік теж не носить.

Ну, посуд після вечері помити, підлогу протерти – це зрозуміло. Чоловік у капцях не ходить по дому, тільки босоніж, тому підлога має бути ідеально чистою.

Я мирилася з усіма цими примхами чоловіка. Кохала його, приймала, що він людина зі своїми звичками, намагалася зробити його життя комфортним.

І за всі ці старання я отримала плювок в обличчя: чоловік звинуватив мене нещодавно.

– З тобою нема про що поговорити, у мене відчуття, що я живу просто з прислугою! Ось що ти читала востаннє? Мовчиш? – накинувся на мене чоловік.

– Мені ніколи читати. Я настільки втомлююся, що якщо сідаю на диван без якоїсь активної справи, на кшталт пришивання ґудзиків чи зрізання катишків з одягу, то відразу ж починаю засипати – відповіла я.

По дорозі на роботу і назад я слухаю аудіокниги, причому обираю не якусь класику, тому що на роботі й так голову завантажать, а фентезі.

Чоловік це літературою взагалі не вважає. Тому що, по-перше, аудіокниги – це якась підробка, по-друге, фентезі вважає книжками для дітей.

Сам він приходить із роботи, вечеряє і сідає дивитися фільм, читати книжки, а може й на спектакль якийсь сходити, бо на роботі запросто відпрошується чи прикривається якимись справами у місті.

Він працює з десятої ранку, а я з сьомої. Звичайно, я і спати раніше лягаю, тому що мені вставати раніше. Поки я дороблю домашні справи, поки впорядкую себе – вже валюсь з ніг, мені не до книжок і обговорення останнього шедевра артхаусного кіно.

Але ж претензію чоловіка я почула. Він не хоче жити з прислугою. Зрозуміла. Тепер чоловік має інші приводи для невдоволення. Немає тепер різноманітних вечерь щодня, немає випрасуваних шкарпеток: я ж не слуга.

Зате настав час сходити до театру. Це, виявляється, легко, коли не біжиш стрімголов додому, щоб приготувати вечерю і перепрати речі.

Якщо після роботи взагалі нічого не робити, то можна й кіно подивитись, і концерт обговорити, чому ні? Тільки чоловік знову незадоволений.

Запропонувала йому найняти прислугу, якщо йому без неї так некомфортно. Я ось нормально впораюся, а він щось постійно психує: сорочки закінчилися, вечерю йому хочеться гарячу і свіжу.

Чоловік не зрозумів, чому я так поводжуся. Або вдає, що не зрозумів. Але він не вибачився, не спробував якось поговорити та змінити ситуацію, а я вирішила, що досить за ним бігати.

Вже й так набігалася, а у відповідь отримала лише хамство та заяву, що він мене сприймає як прислугу. А я старалася заради цієї людини.

Як одна фраза може в одну мить зруйнувати стосунки. Раніше не вірила, що так буває, а тепер точно це знаю. Розлучення буде, бо чоловік не зробив жодних висновків із цієї ситуації, а от я зробила. А ви як вважаєте, чи не сильно я перегнула ціпок? Може ще поспостерігати й він сам почне щось робити у побуті?

КІНЕЦЬ.