В місто де ми зараз живемо з сім’єю, ми переїхали декілька років тому. Ми тоді відразу купили собі тут хорошу квартиру в непоганому районі, недалеко від гарного та затишного парку, і відразу влаштували дітей в школу та дитячий садок.

Мій Іван роботу тут знайшов заздалегідь, ще до нашого переїзду все добре спланував, намагався все якнайкраще розрахувати, тому тільки я одна була якийсь час в нерозумінні та в сумнівах, поки шукала якусь роботу для себе. Але і це незабаром вирішилося в позитивну сторону, дякуючи долі.

Перший час, поки я сиділа вдома, чоловік мій приїжджав додому на обід. Одного разу ми, випадково, зустрілися в обідню пору з нашою сусідкою Поліною.

Враження залишилися від неї самі незабутні та яскраві. Її зовнішній вигляд і поведінка явно давали зрозуміти, що ні сім’ї, ні дітей у неї немає. Ця жінка була дуже гарно зі смаком одягнена, наче у все новеньке, від неї віяло гарними парфумами, зачіска та макіяж теж дуже красивими були.

Хоча вона була не така вже й молода, як для самотньої жінки, але вона була дуже цікава особистість.

Лише згодом з’ясувалося, що це наша сусідка Поліна. Ось так сусідство – подумала я. З часом я чимало цікавого чула про неї від наших сусідів, але не придавала значення всім цим пліткам, адже розумію, що люди вигадати можуть багато. Тому всі ставилися до неї спокійно та байдуже цілком.

Всі ці кілька років, скільки ми тут живемо з Іваном, після кожної зустрічі з сусідкою, він заходив у квартиру з купою зауважень, спрямованих в сторону Поліни. Запевняв, що вона зовсім йому не подобається.

Кілька разів Іван навіть розповідав мені, що вона вже декілька разів вичікувала, поки він буде підніматися східцями в нашу квартиру, і виходила на майданчик, щоб з ним поспілкуватися, знаходила будь-який привід для цього.

Правду скажу, що свою сусідку я ніколи не вважала своєю суперницею. Поліна постійно замовляла собі їжу додому, що свідчило про те, що до готування вона не привчена зовсім, їй не цікаво це.

Про таких зазвичай кажуть, що на них не одружуються, бо вони погані господині. Гуляти гуляють, але на цьому і закінчується спілкування, адже вони дбають лише про себе та зовсім не вміють турбуватися про інших. Живуть заради себе, можна сказати, і сім’я їм не потрібна зовсім.

Правду кажучи, от я ніколи не помічала за Іваном інтересу до таких персон, тому він мене і вибрав, адже я не така зовсім. Ми завжди ставилися з чоловіком один до одного з розумінням та великою повагою.

До того ж і діти у нас зовсім ще маленькі. А почуття родинності у нього розвинене з самого дитинства. Свекор все життя прожив зі свекрухою, шлюб у них міцний і щасливий, все життя прожив з його матір’ю, і жодного разу не дозволив собі недобре слово в її сторону. Так само було прийнято і в нашій сім’ї вже чимало років.

Та десь кілька місяців тому все різко змінилося. Іван став висловлювати якісь претензії вже саме до мене, йому не подобалося нічого.

Якщо раніше Іван не звертав уваги на якісь речі, то зараз став акцентувати на них свою підвищену увагу. Я все не могла зрозуміти, в чому ж причина такої зміни в його поведінці і такому відношенню до мене.

Але тиждень тому він прийшов додому та сказав, що йде до іншої, з якою йому спокійніше і краще, ніж зі мною. Іван наголошував, що дітям він буде продовжувати допомагати утримувати, але зі мною жити він більше не хоче. Зібрав речі та й собі спокійно пішов.

Я спочатку не могла взагалі повірити в те, що почула. Я думала, що він пішов до невідомої мені пані. Але, як виявилося через декілька днів, він переїхав жити в сусідню квартиру. До тієї саме, якою він постійно був незадоволений. Видно, доклала вона чимало зусиль, щоб Іван проміняв мене на іншу так швидко та просто.

Я дуже образилася і вирішила. що й знати Івана більше не хочу, адже це зрада. Але потім сіла, добре подумала і не знаю, чи варто відмовлятися від хорошого чоловіка, через те, що він сподобався іншій і вона зробила все, щоб він залишився з нею. Не знаю, що й робити тепер.

Як повернути чоловіка в сім’ю? Що робити? У нас діти, всі ці роки він нам був опорою і підтримкою. А тепер його рішення просто не піддається розумінню, на нього це не схоже, він таким ніколи не був.

Чи варто боротися за сім’ю і повертати Івана додому? Чи таку зраду пробачати не можна?

Джерело