Дочка знайшла собі не чоловіка, а якусь квіточку. На все він ображається, слова йому не скажи. А я навіть не докоряю йому кажу, просто щось розповідаю, а він усе переінакшить так, ніби я спеціально хотіла його образити так хитромудро. Мені ж потім дочка висловлює, що у них із чоловіком через мене стосунки псуються. Та я в чому винна? Сама собі такого обрала.

Дочка з дитинства тягла додому всяких бездомних кішечок, собачок, пташок. Дуже вона в мене жаліслива людина. Заміж вона, мабуть, вийшла за таким же принципом, бо на таке диво навряд чи хтось міг ще посоромитися.

Зять у нас “людина інтелектуальної праці”. Працює викладачем в школі, але вважає себе великим письменником, тільки крім нього та дочки про це ніхто не здогадується. Після весілля вони прийшли до нас. Розповідали, що хочуть збирати на іпотеку, а винаймати житло надто накладно виходить.

Я не була проти. У нас двокімнатна, якось розійдемося. Чоловік теж нічого не говорив, справа молода, зрозуміло, що одразу вони золоті гори собі не здобудуть. Стали жити у нас. Ось тут почалося найцікавіше.

Зять завжди якийсь пристукнутий, ходить по дому, як привид. Але це як би не проблема, без його розмов я чудово проживу, але в служниці я йому не влаштовувалася. А він як поїсть, так і залишить. Продукти на місце прибрати, посуд по собі хоча б помити, крихти зі столу витерти – не дочекаєшся.

Я тижнів зо два потерпіла, а потім і сказала, що у жебраків прислуги немає, самому треба б за собою прибирати. Він почервонів, а потім увесь вечір дочці трагічним пошепком на всю квартиру казав, що я назвала його жебраком. Ну так це приказка така, у мене ось теж слуг немає, але я себе жебрачкою не вважаю. А в мене мама ще так говорила.

Дочка до мене, навіщо, питає, зятя ображаєш. Я їй все розповіла, вона защебетала, що вона все дуже близько все до серця сприймає, просила мене бути обачнішими в словах. Ви подивіться, який пан! Ще слова підбирати, щоб його не скривдити! У моєму ж домі, між іншим. Але дочка так просила, що погодилася.

Влітку у зятя була законна відпустка. Я думала, що він на цей час кудись влаштується, адже вони наче гроші збирають. Запитала у дочки, вона сказала, що ось зараз він трохи відпочине, а потім влаштуватися. Ну гаразд.

Відпочивав зять місяць. Цілими днями був удома, книжки читав, писав щось, а вдома щось зробити – ні, ви що. Чоловік з роботи йде – продукти купить, я прийду, готуватиму, а дочка потім посуд помиє. У вихідні ще й прибирання. А зять лише з кімнати в кімнату переходить, щоби не заважали.

Я дочці сказала, що це не діло, хай хоч якусь користь приносить. А то ні грошей не заробляє, ні вдома нічого не робить. Як домашня тварина поводиться, тільки я таку не заводила, мені кота вистачає. Та й від нього більше користі, він хоч мух ловить.

Цю розмову зять почув, мені нічого не сказав, а от доньці потім виставу влаштував. Демонстративно збирав чемодан, кричав, що його в цьому домі не цінують, ставлять на щабель нижче за тварину, а в нього вища освіта, він педагог і такого не потерпить.

Не тримав би мене чоловік, я б йому ще додала в скарбничку різних образ. Але чоловік рикнув, щоб я не лізла, хай дочка сама розбирається. Гаразд, гадаю, нехай сама. Того вечора вона чоловіка відговорила від відходу в нікуди, але нам з батьком оголосила, що через тиждень вони з’їдуть.

Цілий тиждень зять себе поводив, як миша – на очі не показувався, їжу йому в нірку носила дружина, а в туалет він шморгав, коли не було ймовірності з нами зіткнутися. Смішно було, звісно.

Але потім вони таки з’їхали. Зняли квартиру через якихось знайомих, начебто за пів ціни. Дочка розповідала, що в них все добре, та й слава Богу. Спочатку спілкувалися тільки по телефону, але потім якось забули образи, ми до них у гості ходили, вони до нас.

І щоразу зять знаходить, чого образитися. Перший раз прийшли, я звернула увагу, що в одвірку цвях стирчить, я об нього рукавом зачепилась. Сказала, що треба б забити, бо одяг легко порвати. Це не докором було, а просто помітила – сказала.

Зять надувся, сказав, що, крім мене, цього  цвяха ніхто не помічав раніше. Ну, може й так, може він тільки зараз чомусь виліз. Але в чому проблема взяти молоток і тюкнути раз, якщо проблема знайшлася. Зять вдав, що не почув. Весь вечір сидів із кислою міною.

Потім вони приходили до нас, ми з батьком похвалилися, який телевізор собі новий купили. І тут чоловік доньки зміг знайти привід для образи – нібито я це спеціально сказала, щоб наголосити, що він мало заробляє. Хоча й у думках не було.

Коли я розповіла дочці, що дзвонила сестрі, у неї син будинок добудовує, а незабаром ще й батьком стане. Зятя аж перекосило. Це він теж сприйняв як шпильку на свій рахунок, мовляв, он чого люди роблять, а він що може. І щоразу він дочці закочував скандали.

А вона потім висловлюється мені, щоб я надалі таких тим не порушувала, її чоловік дуже болісно на це реагує. Та мені здається, що навіть якщо я мовчатиму, він і тут знайде, на що образитися. Справа не в мені, а в тому, що в нього купа комплексів, а дочка їх ще й пестить.

Я вже два тижні не спілкуюсь із дочкою. Нехай зі своїм ненаглядним спілкується, а то я знову щось не так скажу, виявлюсь винною. Мені такого не потрібне.

КІНЕЦЬ.