Коли в дочки з зятем народилася двійня, вони ревно попросили мене переїхати жити до них і допомагати з дітками.

Я тоді ще працювала, але відмовити дочці не могла. Хоч і було не дуже комфортно, бо сама я з Вінниці, а діти живуть в Києві, та залишила я свою квартиру на молодшого сина і поїхала в столицю.

З чоловіком я давно розлучена, в Ігоря нова сім’я і ще маленькі діти, тому нашими вже сильно не цікавиться.

Єдине, що добре, що чоловік після розлучення квартиру, яку ми спільно в шлюбі нажили, залишив мені.

З перших днів появи на світ Марічки і Іванка я була з дочкою. Купання, переодягання, годування, бо молока не хватало, все було на мені.

Так я прожила два роки, але вже після першого року в нас почались непорозуміння. Але ні, не з дітьми, з ними якраз все чудово. І Марічка і Іванко, золоті діти, дуже слухняні і розумні.

Проблеми почались з дочкою і зятем.

Вони якось день за днем, мене перетворили не лише на няньку, а й на кухарку і прибиральницю. Коли малюкам було по півтори рочку, моя Леся вийшла на роботу. Я розумію, гроші їм потрібно, бо виплачують вони іпотеку, а квартира в них чотирикімнатна і в гарному районі.

І зять і дочка працюють програмістами і зарплата в них солідна. Але їх гроші я не рахую і відразу ж наголошу, що мені вони і копійки не дають. Я просто живу за їх рахунок і все.

Але останнім часом вони почали вичитувати мене, як школярку.

То я посуд погано помила, то борщ не такий як завжди, то пропилососити не встигла і вони повинні по крихтах, що їх діти надробили, ходити.

Я спершу на це не ображалася, але та “сніжна куля” росте і чаша таки переповнюється. Я раніше бралася за той пилосос, бігала по хаті, догоджала дітям.

Але тепер зрозуміла, шо мало того, що вони повністю на мене одну дітей двох скинули, так вимагають від мене ще й все по дому робити.

А останньою краплею була випадково почута розмова дочки зі своєю подругою.

Виявляється, вона може працювати і з дому, але їй це не вигідно, бо дома я її “дьоргати” з дітьми буду.

У Вінниці я б жила в своє задоволення, ще й би гроші мала, а тут я і за няньку і за кухарку і не догода молодим.

Я подзвонила до сина і сказала, що повертаюся, що сил моїх більше жити з Лесею і зятем немає. А Антон мені каже: “Ой, тільки не зараз. До мене переїхала жити Оленка. Ми хочемо спробувати пожити тільки вдвох, перед тим, як йти на важливий крок.

Ось тепер я виходить стала заручницею своїх дітей.

Як мені бути в такій ситуації? Я маю свою квартиру, але не маю де жити…

Джерело