Тепер мені дуже важко на душі, сумно та неспокійно водночас, навіть не уявляю, як так може вчинити здавалося б рідна людина. Рідна мама не підтримала мене у таку складну хвилину в моєму житті, а навпаки – розчарувала і підвела.

Мама просто виставила мене з моєю дитиною на вулицю, в мене в голові навіть не вкладається, як таке можливо в житті, – поділилася якось зі мною моя кума Віра, якій 32 роки.

У Віри своя сім’я: чоловік та донечка, якій всього 2 роки нещодавно виповнилося.

У шлюбі вони разом живуть сьомий рік, але останнім часом Вірі здається, що відносини їхні вичерпали себе повністю.

Хоча чоловік її, загалом, непогана людина: працює, не гуляє, не сперечається по дрібницях, не скупий він зовсім, сам непогано забезпечує сім’ю свою – але останнім часом Віра бачить, що чоловік змінюється просто на очах зовсім не в кращу сторону.

– Зараз Петро мій вдома нічого взагалі робити не хоче! – не раз моя кума родичам і друзям скаржилася. – Крім компа зі своїми іграми, нічого йому не цікаво в житті.

Приходить Петро з роботи та й сидить в навушниках постійно, дивиться весь час в той монітор, не відходить від нього. Порядку ніколи в домі немає у нас через нього лише.

Зовсім не слідкує за чистотою, допомоги по дому не допросишся в нього.

Я вже не прошу його мити-прибирати щось, але хоча б чоловічу роботу в домі виконувати потрібно, те, що я не можу зробити сама. Лоджію розібрати прошу вже більше року у нього, там таке робиться, потрібно підремонтувати все.

Планує там порядок навести – вже й не пам’ятаю, скільки. “Так-так, зроблю обов’язково, ось на вихідних, ось на святах” – а віз і досі там. Без суперечок у нас не виходить ніяк. Та й вони вже не допомагають особливо.

Чоловік не займається зі своєю дитиною – просто не розуміє, що робити і про що говорити з малятком. Залишити його з дитиною вдома більше ніж на годину неможливо – буде обривати телефон з питаннями “коли прийдеш?”, “ну де ти там?” і “вона плаче, що робити?”.

Він взагалі не має бажання робити домашні справи, і навіть сімейні прогулянки по вихідним для нього – це щось таке нереальне і неприємне.

Після народження їх донечки взагалі чоловік на Віру увагу звертати перестав.

– Ну ось, тоді подумала відразу я, і навіщо так жити з таким чоловіком поряд однією сім’єю? – зізнається Віра. – Навіщо мені тоді чоловік?

Ми з донькою все одно постійно самі по собі одні, вона і я постійно разом і все, наче батька немає у неї. З чоловіком ми стали зовсім чужими людьми, я не бачу перспектив і гарного майбутнього ні для мене, ні для дитини. Він мене розчарував дуже. Жити так далі я більше не хочу.

Загалом, Віра вирішила розлучатися зі своїм чоловіком. Квартира, в якій подружжя жило весь цей час, належить матері його, тому моя кума просто зібрала у валізу найнеобхідніші речі, викликала таксі, взяла за руку доньку і відразу поїхала до своєї мами.

Мама після заміжжя своєї єдиної доньки залишилася жити одна у великій та просторій двокімнатній квартирі. Віра, звичайно, сама віддавала собі звіт, що мати засмутиться, дізнавшись про розлучення, тим більше що до зятя вона завжди відчувала симпатію, ніколи й слова поганого про нього не сказала.

Але того, що мама, несподівано, просто навіть не пустить Віру з донькою далі порога у свою квартиру та відправить назад їх до чоловіка, Віра навіть уявити не могла.

– Що він тобі недоброго робить, що не так? – запитала сердито мати тут же в передпокої, ледь зрозумівши, що сталося, і не давши власній дочці ні роздягнутися, ні пройти в кімнату і бодай хоч щось пояснити їй.

– Та нічого вже аж такого не сталося. Але до чого тут це! – намагалася пояснити Віра хоч якось своє рішення.

– Можливо, у вас немає вдома що їсти та чоловік не дає тобі зовсім грошей?

– Мамо, та справа не в цьому зовсім! Справа в іншому зовсім.

– Тоді я не бачу тут якихось серйозних проблем! – рішуче мовила мати, знову не дозволивши дочці навіть закінчити фразу. – Повертайся назад додому до чоловіка і швидше налагоджуй відносини з ним. Він нормальна, більше того – хороша людина. У вас сім’я є, дитина спільна. Ось і живи!

– Мамо, ну не вже ти не розумієш? Не можу я з ним жити. Ми зовсім різні люди з ним і він дуже змінився.

– Так, він поганий, з твоїх слів, а ти ідеальна просто у мене? Ні! У тебе теж маса недоліків, ти їх знаєш й сама. Ось і спробуй попрацювати над собою, стати хорошою зразковою дружиною.

Подумай, що у вашому житті було не так і чому. Не скаржся більше на чоловіка. Загалом, забирай свій чемодан та до нього їдь з дитиною назад. Так, ось таксі вже під’їжджає. Вперед! бережи сім’ю свою, адже зруйнувати – це найлегший і найшвидший спосіб. Потім будеш шкодувати про це.

– Мамо, ти маєш підтримати мене в цей час. Мені більше немає до кого звернутися.

– Не роби помилку. Ти думаєш, інший чоловік кращий буде, чи що? Тим паче кому потрібна чужа дитина? Бачиш, що придумала собі – розлучатися вони збирається! Руйнувати сім’ю – не будувати. Багато розуму не треба. А як потім повернути все?

З цими словами мамам буквально виставила Віру з онучкою за поріг. Ще й речі винесла сама.

У Віри, зрозуміло, не було вибору, ніж як повернутися до чоловіка з однією валізою. Ну а куди ще підеш? До чужих людей? Віра такого навіть не очікувала. Чоловік подивився на неї з хитрою посмішкою, в серйозність її намірів він не вірив з самого початку – і все встало на свої місця. таке було враження, що він чекав, що ось-ось дружина повернеться додому.

Віра дуже ображена на маму, що та не підтримала її у таку важку хвилину. А мама Віри вважає, що йти просто так в нікуди від чоловіка не потрібно, а треба берегти сім’ю, заради дитини. Але невже варто таку сім’ю зберігати? Чи буде щасливою віра з чоловіком таким?

Джерело