Коли мама вкотре прислала мені вайбером повідомлення, щоб я оплатив всі їх рахунки в селі, я не стримався і зв’язався з братом, а після і сестрою, що живуть в Україні, поруч з батьками. – Ця хата буде ваша. Я ж підписав всі документи. Невже так важко трішки батькам допомогти? – В мене є гроші, але все життя допомагати батькам я не збираюся

Коли мама вкотре прислала мені вайбером повідомлення, щоб я оплатив всі їх рахунки в селі, я не стримався і зв’язався з братом, а після і сестрою, що живуть в Україні, поруч з батьками.
– Ця хата буде ваша. Я ж підписав всі документи. Невже так важко трішки батькам допомогти?
В мене є гроші, але все життя допомагати батькам я не збираюся.
Вже більше двадцяти років я живу в Канаді. Тут у мене сім’я, дружина, правда, полячка, і двоє синів, які вже дорослі і живуть своє життя.
В Україні в мене є брат і сестра. Вони, на відміну від мене, мало досягли в тому житті. Але я пішов їм на уступки і сказав, що на батьківську хату не претендую.
Але мама з татом все рівно від них нічого не вимагають, бо вони ж бідненькі, а ось я маю все для них зробити.
Я і комунальні оплачую і кожного місяця на карту гроші перекидаю.
Знаю не з чуток, що брат на ці гроші розважається. З дружиною він розлучився та й котиться на дно.
А сестра, скажете ви? Та сестра живе поруч з батьками будинок в будинок, зі свекрухою живе і чекає, коли ж зможе з сімейством перебратися в батьківську хату. Але щоб допомагати, то ні.
Я в мами не раз питаю, чи приходить Віра до них, чи допомагає але мама просто мовчить.
Я знаю, що в них важкі стосунки.
Віра винить батьків в своїй важкій долі. Але хто їй не давав вчитися? Сама такий шлях обрала.
І ось зараз знову з тою комуналкою так дивно вийшло.
Мені не важко оплатити, але як навчити і брата і сестру, що так жити не можна?
– Ти живеш, як в Бога за пазухою, то й допомагай батькам, – каже мені сестра.
Я зрозумів, що ця ситуація – це не тільки про гроші. Це про взаємини в родині, про почуття провини і відповідальності. Я відчуваю себе винним перед батьками, але водночас я розумію, що не можу жити їхнім життям.
Я вирішив звернутися до спеціаліста, щоб розібратися в своїх почуттях і знайти вихід із цієї ситуації. Адже сімейні стосунки – це дуже делікатна річ, і з ними потрібно вміти працювати.
Як би ви вчинили на моєму місці? Чи є у вас схожий досвід? Як можна вирішити такі сімейні конфлікти? Чи завжди діти повинні піклуватися про своїх старих батьків?