Соня і Матвій одружилися півтора року тому. У Матвія була своя однокімнатна квартира. Не нова, але в гарному місці.

У Соні була трикімнатна, але за неї ще чотири роки треба було іпотеку платити.

Вирішили вони, що житимуть у квартирі софії, а квартиру Матвія здаватимуть і за цей рахунок іпотеку виплачуватимуть.

Молода сім’я матеріально не потребувала. Матвій був менеджером у будівельній компанії, отримував непогану зарплату. У Соні був свій магазин жіночого одягу. Взагалі це був магазин її мами, але Соня років із сімнадцяти паралельно з навчанням в університеті працювала в ньому спочатку простим продавцем, потім старшим, а коли літня бухгалтерка Клавдія Петрівна пішла на пенсію, Соня почала вести бухгалтерію.

А рік тому батько Соні добудував будинок, і батьки переїхали в одне з котеджних селищ, що примикають до міста. Тоді мама призначила Соню директором і зайнялася розведенням квітів на своїй ділянці.

Тож жили Соня і Матвій добре і вже замислювалися про дітей, тим паче що Соні було двадцять шість, а Матвію тридцять років.

Але тут сталася подія, яка похитнула їхній сімейний човен, а за певних умов могла б і розбити його.

Річ у тім, що молодша сестра Матвія – Люба – отримала пропозицію руки і серця від свого колеги – Вадима. За словами матері, це була не зовсім та партія, про яку вона мріяла для доньки, але оскільки Любі вже виповнилося двадцять вісім, а яскраво-рожевих вітрил на обрії не маячило, батьки дали добро і почали готуватися до весілля.

Не описуватимемо цей метушливий, але щасливий для двох родин час, тим паче що подія, яка здивувала Соню, сталася просто на весіллі.

Гості вже добре поїли, випили, подарували подарунки. Наречена і наречений встали, щоб подякувати їм, і після слів, звернених до всіх, Люба промовила:

— А ще ми дуже вдячні моєму старшому братові Матвію, який на перший час надав нам свою однокімнатну квартиру. Спасибі тобі, братику!

Соню здивував не сам вчинок чоловіка, а те, що він із нею не порадився, навіть не згадав про це. Вона хотіла знайти Матвія, який кудись відійшов у цей момент, і запитати, чому він так зробив, адже в них спільний бюджет. Але мама зупинила її:

— Не треба зараз про це говорити. Тим паче це свято, а ви можете посваритися. Потерпи хоча б до завтра, а вранці спокійно запитай, чому він із тобою не порадився.

Весілля закінчилося, гості розійшлися, Соня і Матвій приїхали додому. Вона не стала ставити чоловікові жодних запитань, хоча бачила, що він чекає на них і навіть готовий до «оборони».

Зате вранці, відразу після сніданку, прибираючи посуд, Соня сказала:

— Матвію, у мене до тебе два запитання. Перше – чому ти рішення пустити Любу з чоловіком у свою квартиру не обговорив зі мною? І друге – як ми тепер будемо платити іпотеку, адже у нас не буде грошей за оренду?

— На перше запитання я відповім просто: це моя квартира, тому цілком природно, що я сам можу вирішувати, кого пускати туди жити. У Вадима своєї квартири немає, а жити з батьками дружини він не хоче, і платити за оренду вони не хочуть. Люба попросила, я їй не відмовив. А щодо іпотеки не турбуйся – я з усіма платежами розберуся.

На цьому розмова була закінчена.

Минуло два тижні. Підійшов термін платежу. Зайшовши в додаток банку, Соня побачила, що Матвій його сплатив. А ще через тиждень вона зателефонувала чоловікові і попросила його:

— Дорогий, перекинь мені, будь ласка, на картку тисяч десять, я в магазині, а тут таке гарне м’ясо для ромштексів. Хочу сьогодні на вечерю приготувати.

— А в мене всього пара тисяч на карті, я ж іпотеку заплатив, – відповів він.

Коли Матвій сів вечеряти, Соня поставила перед ним тарілку зі смаженою картоплею і салатницю з маринованими огірками і помідорами з маминого городу.

— Ти, пам’ятається, щось про ромштекс говорила? – запитав він у дружини.

— Так ти ж грошей мені не перевів, а в мене не вистачило. Ось я і купила яйця, ковбасний сир, батон і кефір, – сказавши це, Соня налила собі в кухоль кефіру і сіла за стіл.

— Соня, ти ж директор магазину, хіба ти не можеш собі зарплату взяти, яку хочеш, хоч сто тисяч? А ти приносиш додому стільки ж, скільки і я.

Соня, дійсно, могла б брати собі більше грошей як зарплату. Але вона на самому початку їхнього сімейного життя подумала, що це може викликати в Матвія почуття ніяковості й навіть принизити його – я, чоловік, а заробляю менше за дружину. Тому вона вкладала в сімейний бюджет стільки ж, скільки й він.

У неї в робочому сейфі лежало близько мільйона на непередбачувані витрати, але основний прибуток, який давав магазин, вона вкладала в розвиток бізнесу і подумувала за п’ять років відкрити ще один магазин в іншому районі міста.

— Ти такий наївний, Матвію. Та в мене в магазині іноді старша продавчиня більше за мене отримує – тому що в неї оклад плюс відсоток від проданого.

А в мене – залишок після того, як я всі податки заплачу і з працівниками розрахуюся. У мене в магазині працюють шість осіб – чотири продавці, старший продавець і прибиральниця. З метою економії я сама веду бухгалтерію. А по-хорошому, треба бухгалтера брати.

Якщо я тобі перерахую, скільки всяких страхових внесків за себе і за всіх працівників плачу, ти їх навіть не запам’ятаєш. А комунальні? За світло, воду і вивезення сміття теж платити треба. А якщо щось зіпсується? Ось у нас днями жалюзі металеві, якими ми вікна на ніч закриваємо, заїли.

Довелося майстра викликати, за роботу і за терміновість платити. А вікна вітринні влітку щотижня мити треба – клінінг запрошуємо. Ось що залишиться після всього цього – те моє.

Наступного дня Матвій поснідав яєчнею, до кави Соня зробила йому два бутерброди з ковбасним сиром. А на вечерю подала макарони з підливою, приготованою з дрібно нарізаної сосиски, ріпчастої цибулі та моркви. Сама вона знову обійшлася кефіром.

— Ти б хоч млинців до чаю напекла, – сказав дружині роздратований Матвій.

— Я дуже втомилася сьогодні, але обіцяю, що в неділю на сніданок обов’язково напечу тобі велику стопку млинців! – Соня чмокнула чоловіка в щоку і пішла у ванну.

У суботу Соня, зваривши на сніданок вівсяну кашу, втекла на роботу, і Матвій вирішив з’їздити в гості до сестри, розраховуючи, що там його зустрінуть, як дорогого гостя. Так, йому запропонували чашку чаю, сестра посунула йому вазочку з пряниками та цукерками, однак Люба одразу сказала, що часу в них небагато, бо вони планують зараз вирушити до супермаркету, щоб закупити продукти на тиждень.

Дорогою додому на останні гроші Матвій заправив машину, заливши лише пів бака, а в крамниці біля будинку купив собі на обід упаковку дошираку зі смаком курки за сорок гривень.

Увечері, вечеряючи смаженою картоплею з консервованими баклажанами, Матвій подумав, що у Люби з Вадимом сьогодні вечеря, напевно, багатша.

Та ще й Соня засмутила його:

— Я не знаю, чи зможу наступного місяця взагалі взяти собі зарплату. По-перше, продажів майже немає, після восьмого березня настав якийсь мертвий сезон. А по-друге, постачальники просять оплатити нову літню колекцію авансом. А це кілька мільйонів.

— А ти не можеш не брати цю колекцію? – запитав Матвій.

— А з чим же ми працювати будемо? Зараз уже всі запитують літні речі.

— Це мені ще місяць давитися смаженою картоплею і макаронами? – обурився Матвій.

— Милий, я ж намагаюся готувати різноманітно. Учора на вечерю були ріжки з сиром. А позавчора спагеті з овочами. Завтра я планую приготувати рис з овочевою підливою. І ти знаєш, дещо хороше все-таки в такій системі харчування є. Я замінила вечерю кефіром і за цей місяць схудла на чотири кілограми.

Вчора поміряла на роботі кілька літніх сарафанів – вони на мені сидять дивовижно! До літа залишилося всього два місяці, я думаю, що скину ще кілограмів п’ять або шість. А тобі я в суботу напечу пиріжків – я пам’ятаю бабуся такі пекла – вона начиняла їх товченою картоплею зі смаженою цибулею і часником. Було дуже смачно. Так, цієї суботи до нас прийдуть у гості мої батьки.

— Їх ти теж будеш макаронами пригощати? – поцікавився Матвій.

— Не хвилюйся, милий, усе буде чудово.

У суботу, нагодувавши чоловіка гречаною кашею з молоком, Соня окупувала кухню. У кімнату звідти долинали запахи, що викликали у Матвія рясне слиновиділення.

Батьки прийшли просто до обіду.

Соня поставила на стіл гарну супницю з бабусиного сервізу, а поруч дві великі тарілки пиріжків – в одній з картоплею, в іншій з яйцями і зеленою цибулею.

— О! Грибний суп! – вигукнула теща. – Це з тих білих, які ви збирали в лісочку за нашим будинком?

Суп був смачний, пиріжки теж, але Матвію дуже хотілося м’яса.

Він сподівався, що на друге Соня все-таки його приготувала. Але ніякого «другого» не було взагалі. Після супу вона поставила на стіл чайні чашки і принесла з кухні великий пиріг із варенням із аґрусу. Гості їли й нахвалювали.

— Сонько, ти мене нагодувала, я зараз за кермо сісти не зможу – пузо не поміститься, – сказав батько, встаючи з-за столу.

Після обіду Соня з мамою пішли на кухню, щоб помити посуд і поговорити. Чоловіки залишилися в кімнаті – по телевізору показували футбольний матч.

— Скільки ти його вже без м’яса тримаєш? – тихо запитала мама.

— Другий місяць, мені вже його шкода, та й самій щоразу вигадувати, що б такого пісненького приготувати, набридло, – так само тихо відповіла Соня.

— Нічого, потерпи ще трохи. А я зараз злегка прискорю події. Учора спеціально зі свахою по телефону деякі рецепти обговорила.

Вийшовши з кухні, вони приєдналися до чоловіків.

— Сонечко, донечко, де моя сумка? – запитала мама. – Матвію, я вчора з твоєю мамою телефоном розмовляла, вона запитала в мене рецепт печені та жюльєна з курки з вершками, які я в себе на ювілеї готувала. Сказала, що Вадиму – чоловікові Любочки – дуже сподобалися ці страви. Він хоче, щоб Люба навчилася їх готувати. Ось, візьми, передай мамі, я тут усе докладно розписала, вони зрозуміють.

Матвій узяв рецепти і поклав їх у кишеню піджака. При цьому в нього був такий вигляд, що Соні було шкода дивитися на чоловіка.

Вночі Матвію наснилася величезна страва печені. Від неї виходив дивовижний аромат. Матвій простягнув руку, щоб узяти блюдо. Але звідки не візьмись з’явився Вадим і поцупив печеню прямо в нього з-під носа.

А наступного ранку, поснідавши рисовою кашею, Матвій кудись пішов. Повернувся він уже до обіду і, з апетитом з’ївши залишки грибного супу з пиріжками, запитав у дружини:

— Соню, а донька Марії Семенівни з чоловіком ще не знайшли собі квартиру?

— Ні, вона тільки сьогодні, коли ти пішов, знову дзвонила. А що?

— Подзвони їй, скажи, нехай через тиждень заїжджають, – відповів Матвій.

— А як же Люба з Вадимом? – запитала Соня.

—- Вони до моїх батьків переїдуть, у трикімнатній квартирі вчотирьох якось розмістяться.

Ось така наука!

КІНЕЦЬ.