Ми з Дмитром більше трьох років у шлюбі живемо. Для кожного з нас це другий шлюб. У мене є донечка 4-ох років, яка називає чоловіка татом, хоча вії вітчим їй.

Дмитро добре ставиться до дівчинки, але на роль її вихователя та опікуна не претендує зовсім. Добре чи погано вона себе поводить, чи просить у нього щось, у чоловіка завжди одна відповідь – йди до своєї мами. Він каже, що не вміє спілкуватися з дітьми.

На усі свята або просто без приводу Дмитро дає якусь невеличку суму грошей зі словами: купи що-небудь дитині, адже не знаю, що їй там подобається, тобі краще видно.

Звісно, що це мене зовсім влаштовує, як і те, що чоловік не забуває допомагати своєму синові від першого шлюбу. Синові Дмитра зараз вже 12 років. Аліментів з першою дружиною вони не оформляли, але крім матеріальної допомоги, Дмитро ніколи не цікавився цим до сина. Росте і росте собі десь на іншому кінці міста, то й добре.

Так було завжди до останнього часу. Але одного дня зателефонувала колишня дружина Дмитра, яка після їх розлучення так і не вийшла знову заміж, а продовжувала жити одна з дитиною.

Вона попросила його просто приїхати – син потрапив в непросту ситуацію, десь пішов і зараз з не дуже добрими людьми, а вона розгублена і не знає, що робити.

Дмитро дуже не хотів їхати до них, він пішов з сім’ї, коли хлопчику було 2-3 роки, для нього вони стали зовсім чужими людьми стали. Якось так.

Коли він повернувся додому, то довго мовчав, а вранці розповів мені, що знайшов сина в підвалі і він там був зі своїми друзями, та ті люди дуже не сподобалися йому.

Син його не хотів йти додому, сказав, що він Дмитро зовсім чужа людина і мій чоловік засмутився після тих слів Там вони проговорили до ночі, навіть вирішили у вихідний поїхати разом до лісу кудись з ночівлею.

І почалося після тієї безсонної ночі моє зовсім інше життя. Щодня після роботи Дмитро спочатку їхав до сина, потім лише повертався додому, вранці – знову на роботу. Віддав він дитині свій старий мопед.

У вихідні вони часто їздили на стадіон, грали в футбол. На канікулах чоловік взяв вихідні дні за свій рахунок, і вони поїхали до діда та бабусі, батьків чоловіка, в село. Там ще збереглися стайні, а мрія хлопчика – покататися на коні.

Я, звісно ж, стала хвилюватися, адже чоловіка вдома ніколи немає, практично. Хоча він говорить лише про сина, що це його батьківський обов’язок – я розумію його звичайно, адже я теж мама, і ми, батьки, несемо відповідальність повну за своїх дітей, але я хвилююся, бо наше життя зараз змінилося повністю. Звідки така любов на порожньому місці?

У телефоні Дмитра я знайшла їх загальні фотографії, вони там разом дуже щасливі. Про матір хлопчика чоловік ніколи не говорив, на мої питання про неї – просто знизує плечима.

Я нічого не маю проти його дитини, просто Дмитро дуже змінився, мовчить, часто говорить по телефону з сином та своєю колишньою дружиною, задумливо гортає ті старі їх сімейні фотографії.

З колишньою він став спілкуватися дуже часто, чого раніше не було, каже, що це заради сина. Але ж я сама іноді чую їх розмови. Він запитує як в неї справи, де вона на вихідних була і що планує завтра. Невже це нормально?

Чи може він повернутися до своєї першої дружини? Або я лише даремно турбуюся? Можливо, у нас все ще буде, як колись раніше?

Джерело