Коли подруга Владислава запросила мене стати хрещеною матір’ю її первістка, я з задоволенням погодилася. Ми з Владою дружимо з дитинства, я її дуже люблю. Але радість моя швидко минула. Живуть вони з чоловіком і дитиною з її батьками і бабусею у великому будинку. У сім’ї вона одна дитина, єдина онука. Можливо, це і вплинуло на те, як Влада виховує сина. Вони живуть у багатому будинку, а миз чоловіком сить бідні. Тому я і ходити вже до них не хочу. Назарчик дуже вередлива дитина, всього досягає вимогами, сльозами й криками. Лізе, куди не треба, кажеш не можна – навмисне робить, а Влада йому ніколи і зауваження не зробить. Гратися з моєю донькою зовсім не вміє, все у неї забирає і нескінченно репетує. Я намагалася поговорити з подругою, але у Влади одна відповідь

Коли подруга Владислава запросила мене стати хрещеною матір’ю її первістка, я з задоволенням погодилася. Ми з Владою дружимо з дитинства, я її дуже люблю.
Тому я шалено тішилася, коли одного дня Влада мені подзвонила зі словами «Ми скоро станемо кумами, а ти хресною нашого синочка!»
Але радість моя швидко минула. Живуть вони з чоловіком і дитиною з її батьками і бабусею у великому будинку. У сім’ї вона одна дитина, єдина онука. Можливо, це і вплинуло на те, як Влада виховує сина.
За півтора року я теж народила дівчинку, але живемо ми з чоловіком на пташиних правах у родичів. Від батьків допомоги небагато, переважно допомагає моя мати, мама мого чоловіка передає пакет продуктів на місяць з села, словом, важкувато фінансово.
З подругою ми бачимося раз на тиждень-два, часто телефонуємо одна одній. Але коли вона приїжджає з Назарчиком, я одразу рахую хвилини до того, як вони поїдуть! Мені самій до них вже і їздити не хочеться.
Назарчик дуже вередлива дитина, всього досягає вимогами, сльозами й криками. Лізе, куди не треба, кажеш не можна – навмисне робить, а Влада йому ніколи і зауваження не зробить. Гратися з моєю донькою зовсім не вміє, все у неї забирає і нескінченно репетує.
Я намагалася поговорити з подругою, але у Влади одна відповідь: «А що я зроблю, я зроблю зауваження, скажу, що не можна, а бабуся з дідом – відразу захищати, пестити, плекати його і мені ж ще й дістається потім».
Мій похресник абсолютно не вміє ділитися! Усі його, все йому. Та й подруга його балує, наче останній день живе, родичі задаровують іграшками, смаколиками.
А я не можу дозволити зайвий раз купити своїй Міланці іграшку чи платтячко, і прикро, що хрещений – заможна людина – балує Назара весь час дорогими подарунками, а я іноді, по можливості, купую якісь дрібниці, обділяючи свою донечку. Я ж хресна.
Навіть зайвий раз у гості не хочеться йти, як у телефоні його скиглення чую, аж підкидати мене починає. Може, підросте, поміняється, але щось мені здається, що навряд чи.
Почуваюся винною, що не відчуваю до похресника великої любові і е можу його матеріально балувати, як того напевне хотілося б моїй кумі і подрузі.