Коли, після 25-ти років шлюбу, Петро залишив сім’ю, Марина навіть розмовляти з ним не хотіла. Думала, що вже нічого змінити не можна і відпустила чоловіка. Жити вона залишилася з свекрами з надією, що Петро таки повернеться. Та пів року відтоді минуло і Марина стала шукати де живе та жінка
Марина з чоловіком прожила разом цілих 25 років, а це вже досить серйозно. Жили вони добре, не гірше інших людей в селі. Городи, худоба, велике господарство ще й роботу мали. Марина щоранку бігла на ферма, а Петро до свого старенького трактора, він працював трактористом.
Жили вони в батьків Петра і вони напрочуд добре ставилися до Марини. Прийняли її в свою родину, наче рідну донечку.
Петро з Мариною виростили двох дітей, дали хорошу освіту.
Здавалося б живи і радій життю, та, несподівано для всіх, Петро залишив сім’ю, та далеко він не пішов. Та жінка, Олеся, жила на сусідній вулиці.
Така собі пані 40-ка років, жодного разу не заміжня, приїхала доглядати за своєю бабусею в їх село, працювала бухгалтером. І сяк так стала спілкуватися з Петром, хоча він був набагато старшим за неї.
А сам Петро втомився від буденного сільського життя і така собі пані з міста дуже легко змогла осісти йому в душу.
Петро покинув сім’ю і перебрався до Олесі.
Для Марини це було справжньою несподіванкою, вона жінка проста, навіть й не думала, що таке може з нею колись статися, ще й після стількох років шлюбу. В голові були лише діти, батьки, люди, що ж скажуть про неї люди.
Більше за все хотілося Марині залишити все і сховатися від людей, навіть на роботу йти не хотілося.
Але батьки Петра, чого Марина не чекала зовсім від них, підтримали не сина, а свою невістку найбільше. Свекри сказали, щоб і не думала їх залишати, все своє майно вони залишать їй та онукам, а син нехай живе, як хоче, він сам обрав собі таку долю.
Роки вже були не молоді, не можна сказати, що Марині вже так дуже, як в молодості, кохала свого чоловіка, але він був їй рідний та дуже близький.
Вже пів року минуло відтоді, та вона й досі надіється, що чоловік повернеться додому, хоча нікому про це не говорить. Але час минає, а Петро так і не з’являється в її житті, не знати, як в нього там все склалося.
Марина найбільше шкодує, що не боролася за нього, а відразу змирилася і поступилася жінці тій. Але ж вона мала такого доброго чоловіка. Можливо, потрібно було вмовляти його залишитися, просити думати про сім’ю? Можливо, якраз тоді ще був шанс зберегти чоловіка? Та чи варто було? Чи змінило б це щось?
Тепер Марина задумалася, можливо, піти до тієї жінки, просити, щоб зберегла її сім’ю і повернути назад чоловіка?