Мій рідний брат одружився та поїхав з дружиною жити у місто, а я залишилася жити з нашими мамою й татом.

Згодом я в нашому селі вийшла заміж за Андрія, він жив поруч, по сусідству з нами, мав власну хату та забрав мене до себе.

Ми жили, як усі люди, згодом у нас з Андрієм на світ з’явилося двоє діточок, у брата теж в місті син. У нас були дуже добрі стосунки і з братом, і з невісткою весь час.

Недаремно люди усі говорять, що якщо всі живуть окремо, то в родині завжди зберігається мир і злагода між усіма, так та було у нас.

Одного разу, на Великдень, ми разом сім’ями зібралися в батьків. Брат почав говорити, що збирає гроші на квартиру, почав усім нам натякати, що грошей не вистачає зовсім.

Батько наш тоді відразу ще сказав, що вони з мамою вже багато років відкладають гроші. Тому можуть віддати їх своєму синові, моєму братові, а мені залишиться хата, щоб було справедливо. При цій бесіді була присутня та невістка, вона зраділа, нічому не заперечувала. Загалом, того святкового вечора ми всі вирішили, що гроші братові, а хата мені.

Тато з мамою наші наступного дня просто віддали синові гроші, і вони щасливі поїхали. Незабаром брат мій купив собі квартиру.

Минали швидко роки, діти росли, а батьки старіли. Я нічого не можу сказати, про власного брата недоброго, справедливості ради, адже ми батьків доглядали разом, я більше своєю працею, а вони з невісткою продуктами та необхідними речами. Часто зустрічалися, родинні зв’язки підтримували.

Коли не стало нашої мами, адже батько пішов першим, тоді я стала оформляти документи на батьківську хату. Звернулася до свого брата, щоб написав відмову від цієї хати. Він довго щось там говорив, а потім запитав, чи продаватиму я її.

Я сказала Олегові, що звичайно буду продавати, бо жити мені є де, а діти хочуть жити в місті. не хочуть села, може згодом і квартири там допоможемо їм купити. Я щиро повідала йому про свої справжні наміри і плани, адже він рідна людина моя.

Вислухавши уважно все, брат відразу промовив, що якби я залишила хату собі, то він відмовився б від спадку. А, якщо я хочу її продавати, то гроші маємо поділити між собою на двох, на дві рівні частини, як і годиться, адже ми рідні діти наших батьків з однаковими правами.

Я, звичайно, була дуже здивована його словам, адже ми домовлялися зовсім про інше. Та Олег мені сказав, що хата в батьків добротна, а тих грошей, що батьки йому дали, не так вже й багато, щоб відмовитися від спадку, адже у нього життя теж не просте, він не так багато заробляє. Олег дав зрозуміти, що відмови він не напише та буде ділити спадок зі мною.

Я тепер, коли минуло так багато часу, дуже шкодую, що наші батьки ще тоді відразу, як все розпланували, не написали законну дарчу на мене ще тоді. Ми якось не хотіли образити брата, довіряли його родині.

Чи можна ще щось прямо зараз мені зробити поки ми не оформили спадок, щоб хата дісталася лише мені, адже це була остання воля наших батьків?

Я чудово розумію, що можливо батьки дали Олегові й не так багато грошей, але вони дали тоді, коли вони були йому дуже потрібні найбільше. Всі погодилися, гроші вклали в житло.

Чому лише тепер все так легко і швидко забулося? Чому немає совісті у найріднішої людини? Як справедливо вчинити?

Не даремно говорять в народі, що нічого так не псує відносини в родині, як гроші та спадок. Тепер я цю правду життя цілком відчула і на собі.

Але як мені правильно діяти? Я не хочу братові цю хату давати, останнє побажання тата й мами було, щоб вона залишилася саме мені. З чого мені почати?

Фото ілюстративне.

Джерело