У 65 років я вирішила вийти заміж за Василя, що категорично не схвалювала моя дочка Віра, яка навіть кидала слухавку під час наших суперечок.

Минулої осені я повернулася з Італії, де працювала 15 років.

До цього я майже поодинці виховувала Віру після того, як від нас пішов чоловік. Мої прибутки від роботи фельдшером були невеликі.

Коли Віра вийшла заміж, я побачила можливість заробляти більше і підтримувати її.

Я переїхала за кордон, відправляючи зароблені гроші додому. Віра та її чоловік на ці гроші перетворили нашу ферму на райський куточок.

Через роки після розлучення Віри вона з онукою переїхала до мене.

Але коли почалися жахливі події у нашій країні, вони втекли до Польщі, залишивши мене одну.

Поруч не було нікого, окрім Василя, мого сусіда.

Ми були в добрих стосунках уже багато років, і він підтримував мене, допомагав по дому.

Він навіть просив мене залишити роботу в Італії та з’їхатися на батьківщині.

На цей раз я погодилася.

Його син підтримав нас, але Віра категорично не схвалювала, стверджуючи, що будинок належить їй.

Однак зараз вона влаштувалася в Польщі, має роботу і школу для доньки.

Її ультиматум поставив мене перед вибором: вийти заміж за Василя і втратити дочку, або залишитися однією в старості, але зберегти з нею стосунки.

Я не знаю, що робити.

КІНЕЦЬ.