– Помирись з Оленою, скільки можна ображатись? Я хочу бачити всю сім’ю, всіх онуків, — сказала мені свекруха за три тижні до дня народження. Ти старша, значить будь розумнішою, зроби перший крок.

Слова свекрухи я проігнорувала: мені й без Олени добре живеться. З того часу, як ми послали один одного куди подалі, жити стало простіше.

Олена більше не приводить до мене своїх дітей без попередження, не просить грошей до зарплати, не надсилає тупі повідомлення з листівками, та бородатими анекдотами.

Я чудово зрозуміла свекруху: їй захотілося, щоб у день народження зібралася вся родина, щоб ніхто не конфліктував, щоб не було напруженості.

Але ж проблема не в мені. Це Олена поставила матері ультиматум: якщо я прийду, ні її, ані дітей не буде. Я прийняла це, й відмовилася від запрошення.

Тож свекруха звернулася не за адресою. Їй би на шантаж доньки не вестись, а вона схиляє мене до примирення.

З Оленою ми посварилися в минулому місяці. На мою думку, вона вчинила безвідповідально. Якось, ми з дітьми їздили на міський пляж. Я пішла за морозивом, а Олена залишилася наглядати за дітьми.

Коли я повернулася, то побачила, що Олени та її дітей не було в межах видимості, тільки мій Сашко грався на березі. Він набирав воду у відро, і намагався залити рів навколо замку з піску. Дитині було лише чотири роки!

Олена повернулася за п’ятнадцять хвилин, та почала скаржитися, що в кафе велика черга. Своїх дітей вона чомусь не залишила на березі, з собою взяла. Вони захотіли пити, але від води відмовилися, тож Олена з дітьми пішла купувати сік.

Від побаченого, в мене аж волосся на голові зашевелилося:

– Ти що, з глузду з’їхала! Могла б або почекати мене, або всіх дітей взяти!

– Він сидів, грав спокійно, я йому сказала, щоб у воду не ліз, — заперечила Олена.

Далі почалася суперечка:

– Якого біса ти тоді своїх дітей одних удома не залишаєш, а до мене привозиш? Говорила б їм, щоб сиділи спокійно, до газу та побутової хімії не лізли, і йшла б!

Олена спочатку виправдовувалася, потім почала нападати на мене:

– Все ж обійшлося, якого дідька ти сцену влаштовуєш!

Я її послала, вона мене послала, і ми з дитиною поїхали додому.

Чоловік, коли дізнався про вчинок Олени, зробив їй догану. Свекруха влізла, бо їй Олена вже нажалілася.

До того ж у скарзі була додаткова інформація: нібито Олена побачила, як я поверталася, і лише тоді залишила Сашка одного, і пішла до кафе.

Якби це була правда, вона б ще на пляжі про це мені сказала. До кафе йти метрів сто від пляжу, і я Олену не бачила, коли повернулася, я ж озирнулася, шукала її.

Свекруха звичайно, дочці повірила, тому вона вважає, що наша з Оленою сварка — моя провина. Чоловік на моєму боці. З Оленою ми після цього випадку не спілкуємось.

Мені, якщо чесно, начхати на день народження свекрухи! Це мама чоловіка, нехай у нього голова болить, як матері догодити.

Олені, мабуть, теж начхати на день народження матері, інакше не було б ультиматуму. Я не забороняю чоловікові взяти сина, та поїхати до свекрухи на свято.

Якщо свекруха бажає бачити й мене, і Олену, це суто її проблема! Ви теж так вважаєте?

КІНЕЦЬ.