Пам’ятаю, як після декрету приходила до тями. Ні нормального одягу, ні косметики, схудла, забула, як із людьми розмовляти, в голові лише «Пішла киця по водицю».

Чоловік хорошу премію отримав. Запитав, що мені потрібно.

– До перукаря б і брови пощипати. Одяг треба новий, всі костюми та пальто, великі стали. Косметики б прикупити, а то в косметичці тільки туш, та прострочений олівець для губ.

– Ти можеш назвати суму? Хоча б приблизну?

Якби я могла… Спортивний купувала, кросівки, а скільки костюми стали коштувати, я не знала. З косметикою, аналогічне лихо.

Під час декрету було ліньки. Чоловік працював, я по дому, та з донькою. Забила на себе!

Чоловік видав мені свою карту, і відправив по магазинах. Сильно нахабніти не стала.

Базова косметика, пальто, два костюми, дві спідниці, жакет, біла та чорна водолазки, чотири блузки, туфлі та ботильйони. У перукарню заглянула, там же, брови впорядкувала.

Додому повернулася задоволена.

– Ти скромно, – зауважив чоловік, – думав, більше грошей піде. Якщо ще щось треба, кажи, не соромся.

Доньку в садок зібрали. Я на роботу вийшла. Життя заграло новими фарбами, чортова “киця по водицю” залишилася у минулому.

Я й не знала, що на ту саму премію свекруха розкотила свою губу! Кілька місяців, поки чоловік клієнта вів, свекруха його обробляла, щодо купівлі їй дачі.

Чоловік не обіцяв, але казав, що подумає. Коли я половину премії витратила на себе, чоловік матері відмовив.

Я помітила, що вона взагалі нам не дзвонила. Перед Новим роком теж не дзвонила, хоча раніше питала, що внучці дарувати.

Запитала у чоловіка, що з його мамою трапилося, він про облом із дачею й розповів.

Куди гроші поділися, чоловік матері повідомив. Вона йому допит влаштувала: гроші були, кудись поділися, куди саме? На що її дачу проміняли?

Ну, чоловік їй і написав, що мені гардероб оновили перед виходом на роботу. Чоловік дозволив мені зазирнути у їх листування.

Остання відповідь свекрухи: «ЯСНО».

– Подзвониш? З Новим роком привітаєш? — спитала чоловіка тридцять першого грудня.

– Не хочу! Повідомлення надішлю.

Відправив. Отримав відповідь:

– Дружину з Новим роком вітай, мене не треба!

Як свекруху зачепило, що син дачу їй не купив, натомість гроші на сім’ю витратив.

Доньці днями п’ять років. Свекруха все ще ображається. Ніяк не може зрозуміти одну просту річ: її син — добрий чоловік, інтереси сім’ї для нього на першому місці.

Дача – не предмет найпершої потреби. І взагалі, хто сказав, що чоловік зобов’язаний забезпечити матір дачею?

Якщо вона подумки привласнила собі чужі гроші, і так само подумки вже стала власницею дачі, це її проблеми!

Чоловік дзвонив їй. Вона відповіла, що не треба їй дзвонити, хай мені дзвонить. З днем ​​народження вітав, кур’єра з квітами відправляв, не прийняла!

Повідомлення написала, щоб він квіти мені дарував. Поводиться, як маленька скривджена дівчинка!

Зібрати мене на роботу – важлива справа! Привести зовнішність до ладу, щоб не в ролі опудала до колективу повернулася — також важливо.

Зрештою, витрачена половина тієї премії, моя за законом. Звичайно, чоловік мене одягає, гроші дає, він же мій чоловік!

У страшному сні не може наснитися, як я у дорослої дочки випрошую дачу, та ображаюся, якщо вона, наприклад, подарувала щось своєму чоловікові!

Як ви вважаєте, у свекрухи є привід на нас ображатися, їй же нічого не обіцяли?

КІНЕЦЬ.