Мишко та Катерина вже кілька років були в офіційному шлюбі. Вони були зі звичайних сімей, не з багатих, тому квартиру доводилося орендувати, а всі зароблені гроші віддавати за оренду та відкладати на початковий внесок з іпотеки, про яку так мріяли молоді.

Фінансові проблеми їх не лякали. Вони були впевнені, що це тимчасово, а попереду чекають на щасливі часи. Пара мріяла не лише про власну квартиру, а ще й про дітей.

Тому й хотіли вирішити питання із житлом. Здавалося, це їхня єдина проблема.
Якби! Попереду на них чекала перевірка відносин на міцність.

Мишко працював майстром на одному з виробництв у Києві, а Катерина швачкою на фабриці. Батьки її мешкали в іншому місці і переїжджати не збиралися. Катерина перебралася до столиці після заміжжя, тому що в Києві у Михайла жила мама, яка з роками лягла.

На цьому ґрунті у міцної на перший погляд молодої сім’ї виникали часті конфлікти. Лариса Іванівна, мама Михайла, всім своїм виглядом показувала, що Катя явно зайва в них із Михайлом щасливого життя.

Не втрачала нагоди образити словом, а іноді навіть вигадувала всякі небилиці, щоб посварити з Мишком. Щоправда, виходило це не завжди, але спроби не припинялися, тому Катерина вирішила, що родичів, особливо таких, краще любити на відстані, і намагалася зі свекрухою ще раз не зустрічатися.

— Катерино, я тебе вже зачекався, знову затримали на роботі? — усміхнувся Михайло і обійняв втомлену дружину, яка щойно переступила поріг їхнього будинку.

― Так, зараз багато замовлень, ми не встигаємо здати партію вчасно, та ще й тканину постачальник затримує, ― втомлено пробурмотіла Катерина.

— Улюблена, може, обговоримо ще раз переїзд до моєї мами? До твоєї роботи ближче, ти менше втомлюватимешся. Мамі все важче і важче вставати з ліжка, болять ноги. Ти допомогла б. Вік у неї вже.

— Михайло, я не хочу на цю тему говорити. Ти ж чудово знаєш, що Лариса Іванівна терпіти мене не може. В нас буде багато сварок.

Зараз на роботі всі на нервах, а якщо ще й удома будуть скандали – я завию. Ти ж сам це чудово розумієш!

― Рідненька, я правильно розумію, що ти не хочеш переїжджати лише тому, що не хочеш конфліктів?
― Так, тільки тому.

― Катерина, я поговорю з мамою, вона не влаштовуватиме скандалів, адже це в її інтересах.

― Мишко, адже ти розумієш, що на словах можна все вирішити, а от насправді виявиться зовсім інакше. Я переживаю за наші стосунки з тобою.

Вони можуть дати тріщину, якщо ми туди переїдемо.

— Катерино, давай домовимося. Якщо моя мати почне псувати стосунки з тобою, то ми одразу ж переїдемо. Поки з нею житимемо ― зможемо накопичити собі на початковий внесок, грошей більше залишатиметься, робота ближча! ― продовжував умовляти Михайло.

― Добре, умовив, але якщо почнуться конфлікти ― одразу поїдемо!

— Дякую тобі, рідненька моя! — Мишко з вдячністю обійняв дружину.

Наступного дня Михайло поїхав до матері. Між ними відбулася серйозна розмова.

Лариса Іванівна пообіцяла не ображати Катерину. Хоча сама розуміла, що слово навряд чи дотримає, але виду не показала.

Вона дуже ревнувала єдиного сина до цієї молодої дівчини, вважала, що та розлучила їх, а сама збудувала своє щастя на нещасті матері. Сам же Мишко мамі повірив і з гарним настроєм поїхав додому збирати речі.

Декілька днів поспіль молода сім’я займалася зборами. Катерині ця витівка з переїздом не подобалася, але більше цю розмову вона не піднімала, оскільки всі нюанси вже були обговорені, змінювати рішення не було сенсу.

З одного боку, Катерина чудово розуміла, що Лариса Іванівна — не чужа людина, і їй справді потрібна допомога, але з іншого боку, їхати не хотілося, адже вона думала про душевний спокій.

Коли речі таки були перевезені, чоловік із дружиною стояли на порозі квартири Лариси Іванівни.

— Сину, як я рада тебе бачити! Ти хочеш їсти? ― почала обіймати й цілувати Мишка мати, демонстративно не звертаючи уваги на його кохану.

— Мамо, я не один, я з Катериною! Ми ж із тобою домовлялися! — прошепотів Ларисі Іванівні Михайло.

― А, і ти тут, ну проходь! Чого стоїш на порозі?

— Так, і я тут! Доброго ранку, Ларисо Іванівно! — почала Катерина, але Михайло мати вже відвернулась і пішла в бік кімнати.

— Мда. Речі можна і не розбирати з коробок, — похмуро подумала Катерина.

Пакувалися-пакувалися, а, схоже, дарма. Щось підказувало, що довго цій квартирі вони не затримаються.

Квартира у Лариси Іванови була великою, тому молодим вона виділила цілу простору кімнату. Декілька днів усе було відносно спокійно.

Катерині справді було в рази зручніше діставатися роботи. У душі Катерина сподівалася, що зможе ужитися з владною свекрухою.

Вона чудово розуміла, що справа тут не в ній. Хоч би хто був на її місці ― Ларисі Іванівні було б не догодити.

У ній грали ревнощі, вона вважала, що в неї відібрали сина, і не дуже намагалася це приховати. У п’ятницю ввечері у Катерини на роботі стався аврал — тканину для нового замовлення затримали, а партію потрібно було віддати замовнику надвечір цього ж дня. Їхній швейний цех затримався допізна.

Додому Катерина ледве дісталася, з ніг валилася від утоми. Коли вона зайшла до квартири, то застала за обіднім столом свого чоловіка та його матір, на спільну вечерю Катерина запізнилася.

― Сину, ось вона вештається десь ночами, з якимись чоловіками, зраджує тобі, а ти все це терпиш! У тебе взагалі є гордість? ― почала скандал Ларіна Іванівна. Від такої несподіванки Мишко трохи вечерею не подавився.

— Чого? — від подиву у Категини очі округлилися, вона навіть забула про свою втому, так і завмерла на порозі кухні. Чудово! Працюєш допізна, приходиш додому та дізнаєшся про себе багато нового.

— Того! Де ти була? Я тобі не дам робити з мого сина дурня! Він осліп від кохання, а ти цим користуєшся! Ану ж говори, де була? Навіщо зраджуєш моєму сину?

— Мамо, припини! Катерина має багато роботи. Вона ніколи не зрадила б мені. Ми кохаємо одне одного! — став на захист дружини Мишко.

― Як добре, що ми ще не всі речі розібрали! — щойно змогла вимовити Катерина і пішла до себе в кімнату.

— Мамо, я хотів якнайкраще! Тобі потрібна турбота та допомога, ти вже ледве ходиш.

Ми хотіли допомогти, а ти з нами так! Я справді тебе люблю, шкода тільки, що ти, крім себе, нікого не любиш! Ми переїжджаємо! — у серцях вигукнув Ларисі Іванівні Мишко і пішов слідом за дружиною.

Квартиру Михайло та Катерина вирішили винаймати поряд з будинком Лариси Іванівни. Так Катерині простіше було їздити на роботу, та й допомогу матері ніхто не скасовував, незважаючи на всі скандали.

Просто жити на одній території вони не хотіли. Після того вечора стосунки в родині Катерини та Михайла змінилися. На краще. Катерина зрозуміла, що зробила правильний вибір.

Її коханий не дав її образити, зробив вибір на її користь і пішов слідом за нею. Сам Мишко зрозумів, що дуже любить свою дружину і не готовий жертвувати своєю родиною заради того, щоб догодити матері.

Він вирішив жити поряд з нею, але ніяк не разом. До речі, свої висновки зробила і Лариса Іванівна.

Вона зрозуміла, що якщо не перестане сварити Катенину та Мишка, то, швидше за все, залишиться одна. Також Лариса Іванівна чудово розуміла, що і полюбити Катерину вона не зможе, то ось налагодити хоча б просто рівні стосунки постарається.

Всі троє усвідомлювали, що не зможуть одне без одного — хто з любові, а хто з здоров’я. Вік Лариси Іванівни давав себе знати, їй дійсно незабаром потрібно буде більше уваги і турботи.

Швидше за все, на молоду сім’ю чекатиме ще один переїзд у будинок до Лариси Іванівни, але перша спроба всім дала зрозуміти, що поведінку доведеться переглянути.

Катерина згадувала, що Михайло ніколи не покине матір, та й наполягати на цьому вона не збиралася, зате вона тепер знала, що зробила в житті правильний вибір. Вона як за кам’яною стіною, а всі негаразди та проблеми вони разом якось подолають.

КІНЕЦЬ.