Останнім часом я вже почала думати про те, що ось воно, моє справжнє щастя, – зітхає моя однокласниця Леся. – Нарешті зустріла свій ідеал, про якого багато років мріяла. Про весілля вже стала думати, про дитину навіть. Ось і нерозумна.

– І що сталося, весілля, яке планували, таки не буде вже?

– Не знаю, щиро кажучи. Не розумію, як реагувати на подібне, я про це навіть й подумати не могла.

Леся та Роман зустрічаються вже майже рік. І взагалі Роман, як чоловік хороший та відповідальний, Лесю зараз цілком влаштовує в усьому – він розумний, начитаний, цікавий, активний, невибагливий в побуті та, здається, зовсім не скупий, принаймні для Лесі він не шкодував нічого. Для неї це дуже важливо.

Ні, Леся не збирається завжди сидіти на його праці і вимагати, щоб він лише забезпечував її, не чекає дорогих подарунків, та сама цілком в змозі заплатити за себе в кафе. Проте в її картині світу це повинен робити чоловік, він має бути надійною і вірною опорою для дружини, щоб вона була впевнена в завтрашньому дні і в майбутньому хорошому своїх дітей.

Роман сам завжди та всюди по рахунках розплачувався сам, не допускаючи навіть думки, що його супутниця буде оплачувати свій рахунок сама, коли вони ходила в кафе на каву, чи на вечерю до ресторану.

Перші пів року у Лесі з Романом все йшло дійсно чудово, а згодом у Романа почалася, як то кажуть, “чорна смуга” в житті, дуже складний період – він залишився без роботи.

Спочатку він начебто сильно та не засмутився – він був упевнений, що роботу знайде легко, та й заощадження у нього були.

Але час минає, знайти місце з хорошими умовами нехай навіть такими ж, або хоча б не сильно гірше, ніяк не виходить. Зараз непрості часи.

Роман робить все, щоб знайти роботу, але поки не виходить, оновлює скрізь своє резюме – але відгуків небагато, нічого не складається щось. Заощадження усі тануть як сніг на яскравому сонці.

Звичайно, Леся підтримує Романа, допомагає в усьому йому. Роман же начебто поки намагається не сумувати, не опускати рук.

А потім щось геть зупинилося, роботу шукати було все важче, навіть на повідомлення і дзвінки ніхто не відповідав.

І Роман звернувся до Лесі з проханням – ти мені, мовляв, не позичиш три тисячі гривень? Я як тільки зароблю, відразу віддам!

Для Лесі сума це не те, щоб вже дуже велика і цілком посильна, в принципі, і втратити її зовсім не шкода, в разі чого. Точніше, не те щоб не шкода, гроші втрачати неприємно завжди, але особливої ​​проблеми не буде. І Роман, звичайно, про це знає.

Здавалося б, виручи чоловіка, та й по всьому, тим більше, не чужа людина. Майже наречений. Але Леся серйозно задумалася.

Чи варто виходити заміж, якщо чоловік сидить без копійки, а весілля за що тоді робити? Леся думала, що Роман перспективна і забезпечена буде людина, зможе заробити гроші, щоб дружина і діти добре жили. Але тепер зовсім інше виходить? Чи варто виходити заміж за чоловіка, який без копійки сидить?

Джерело