Цікаво виходить: дорослі приймають рішення завести дитину, а потім ця сама людина ще їм по труну життя має щось віддавати.

Так діти ж не просять батьків, щоб ті їх народжували – вся ініціатива та відповідальність повністю лежить на плечах дорослих. Чому ж потім так виходить, що дитина віддає свій “борг” тим, кому в принципі нічого не винна?

У моїй родині стався такий випадок. Мама з татом розійшлися, коли я була ще зовсім маленькою. Тато справно платив аліменти – та такі, що мама дозволяла собі не працювати аж до того моменту, як мені виповнилося 16 років.

У день мого повноліття моя мати піднесла мені “щедрий” сюрприз – вона прямо з самого ранку заявила, що тепер я – доросла леді, і маю з’їжджати від неї на квартиру, яку знайду сама.

Оскільки я на той момент ще навіть не працювала, я мала миттю шукати хоч якусь роботу, бо мама мені дала на все 3 місяці.

Найприкріше, що вона знала, що я готувалася до вступу в університет на психолога. Щоб потрапити на бюджет, треба було дуже постаратися на іспитах.

Я, через стрес, не змогла добрати потрібну кількість балів, оплачувати платне навчання мені батьки принципово не хотіли. Точніше, тато б і оплатив, але мама його підмовила, щоб він мені не давав грошей на навчання. Я й не наполягала.

Моя мати завжди була владною жінкою: вона звикла всіх підкоряти та підминати під себе. Через що свого часу я пережила п’ятьох вітчимів, які змінювалися один за одним. Ніхто не міг витримати маминого характеру.

Коли я була малою, то пишалася своєю сильною мамою, але зараз я виросла і зрозуміла, що в її авторитарній вдачі немає нічого хорошого.

Я не здійснила свою мрію – вчитися на факультеті психології через мамину впертість. Вона прямо заявила, що якщо я така тупа, не змогла вступити на бюджет, то мені зовсім не варто і починати вчитися в університеті. Тим більше, що ані вона, ані тато вищої освіти не мають і чудово при цьому почуваються.

Для мене це не було аргументом, тому я знайшла роботу до душі. На першій роботі я познайомилася з дівчиною, яка теж шукала собі орендовану квартиру. Ми вирішили, що вдвох нам буде комфортно та дешево орендувати житло.

Так я вилетіла з батьківського гнізда та почала будувати своє життя. Як не дивно, але після того, як ми роз’їхалися з мамою, я стала впевненіше почуватися. Через рік я вступила на заочне відділення до того університету, куди й планувала раніше, поміняла роботу і стрімко пішла кар’єрними сходами вгору.

Довгий час моя мати не виходила зі мною на зв’язок. Я знала, що вона в активному пошуку собі нового супутника життя, тому особливо не відволікала її своєю персоною. Але раптом щось у мені змінилося, і я вирішила поділитися з “близькою” людиною своїми успіхами.

Я чекала материнської підтримки та кохання, але я прогадала з цим. Хоча сама винна – як можна чекати таких почуттів від матері, яка їх навіть у моєму дитинстві мені не давала? Я завжди відчувала себе тягарем для батьків. Таким “причепом”, завдяки якому мама не може збудувати своє жіноче щастя.

Цей комплекс сидить у мені досі. І, можливо, мама відчувала мою внутрішню провину перед нею, якої насправді немає, і вирішила скористатися моєю низькою самооцінкою.

Вона мене, звичайно, привітала і навіть видавила пару приємних фраз у стилі “я завжди вірила у твоє майбутнє”. Але потім вона так різко змінилася і заявила в лоба, що раз я вже встала на ноги й впевнено на них стою, то мені час вже і її забезпечувати.

Ще не почувши від мене відповіді, вона додала, що вона буде трохи “економнішою” і я можу давати їй всього по 10 тисяч гривень на місяць. Великодушна в мене мама, чи не так?!

Їй 48 років, вона молода та здорова жінка, яка може ще працювати та цілком себе забезпечувати. У мене навіть немає своєї квартири – про які міцні ноги вона говорить?

Я, нарешті, лише закрила свої борги та кредити та планувала почати накопичувати на перший внесок з іпотеки.

Тепер мені знову доведеться засунути всі свої бажання якнайдалі, аби моїй мамі було добре… Це все прямо як у дитинстві. Я почуваюся жахливо нещасною, розчавленою дівчинкою поряд із такою мамою-тираном. Хоча я вже давно доросла.

Думаю, просто треба взяти та обірвати всі зв’язки з матір’ю, щоб вона перестала паразитувати на мені. У мене тільки все почало в житті налагоджуватись, а тут вона знову на мене важкий якір вішає.

Головне, щоб через суд не подала на аліменти на мене – вона така, все може.

КІНЕЦЬ.