Через мою маму я довго залишалася старою дівою. До сорока п’яти років я не мала серйозних стосунків, я ніколи не жила з чоловіком. А потім я вперше закохалася, і у нашій родині стався скандал.

– Егоїстка! – у запалі кричала мені мама. – Я на тебе все своє життя поклала! У всьому собі відмовляла, щоб у тебе було щасливе дитинство. А тепер ти хочеш мене покинути! Проміняла рідну матір на чужого мужика!

Мене розривало від почуття провини та відчуття неправильності того, що відбувається. Я розповіла мамі про нові стосунки та про бажання мого обранця жити разом. І зовсім не чекала такої бурхливої ​​реакції на мою згоду.

Мама народила мене рано – їй ледве виповнилося двадцять. Свого батька я ніколи не знала, а єдині бабуся з дідусем померли, коли була зовсім маленькою. Тому не дивно, що все моє дитинство пройшло поряд із мамою. Вона працювала продавщицею вдень і прибиральницею вечорами, часто брала мене з собою на зміну, бо не було з ким залишити вдома.

У нас завжди були близькі стосунки, ми спілкувалися як подружки. У школі я навіть пишалася, що мама молода, худенька та гарна. Коли вона зустрічала мене після уроків, однокласники та їхні батьки думали, що за мною прийшла старша сестра-студентка.

Ставши старшим, я ділилася з мамою всім, що відбувається в моєму житті: розповідала про проблеми з подругами, про перші симпатії, про несправедливих вчителів. Мама дозволяла мені прогулювати заняття, чим я часто скористалася.

Після школи я вступила на економічну спеціальність, збиралася стати бухгалтером. З’явилася студентська компанія, боязкі перші закоханості. Мама сміялася над моїми хлопцями, швидко знаходячи в них недоліки.

Дивно, але чомусь я не помічала у хлопців тих недоліків. А після уїдливих слів мами ніби очі розплющувалися, і мій інтерес до хлопців швидко зникав.

— Вони тебе не варті, — переконувала мене мама. — Закінчиш навчатись, знайдеш собі іншого. На цих світ клином не зійшовся.

Так тривало роками. Я закінчила університет, знайшла роботу. Один наполегливий колега став надавати знаки уваги та запрошувати на побачення. Коли я розповіла про цю маму, вона вмовила мене поміняти роботу. Мовляв, той колега сам не відчепиться, а якщо я йому відмовлю, то може підставити перед начальством.

Я їй вірила – а як не вірити? Мама бажає тільки добра, вона турбується про мене і бачить у моїх кавалерах те, що я не бачу через закоханість.

Коли Інтернет міцно увійшов у наше життя, я почала знайомитись у соціальних мережах та на сайтах знайомств. Показувала мамі фотографії чоловіків та листування з ними. Разом сміялися над кострубатими компліментами, спробами мене зацікавити і невдало зробленими фото.

— Ось він ніби симпатичний, — тицяла мама пальцем у екран. — Але глянь на заднє тло! Бачиш обдерті шпалери? Він або грязнуля, або вдома має дитину. Або кіт. І те, й інше погано.

– Чому? — здивовано питала я.

— Дитина – значить одружений і обманює чи аліменти платить. Такий нам не підходить. А на котів у мене алергія.

Отут мені й треба було замислитися. До чого тут мама та кіт мого потенційного хлопця? Не їй же із ним жити. Але я була наївною, хоч і відзначила тридцятиліття.

Якось непомітно наші розмови з мамою плавно перейшли до тем «всі чоловіки слабаки», «заміж треба виходити якомога пізніше» та «крім сім’ї у скрутну хвилину ніхто не допоможе».

Я на той час вже встигла багато разів розчаруватися в дружбі, любові, роботі і в цілому в людях, тому була з нею цілком згодна. Сім’я – це останній бастіон перед жорстоким світом. А з сім’ї у мене була лише мама – моя надія та опора. Моя захисниця.

До сорока років я перетворилася на типову стару діву, «синю панчоху»: ні грама косметики, одяг темних квітів. Чоловіки майже не звертали на мене уваги, віддаючи перевагу молодшим і красивішим.

Із Сєргійєм ми познайомилися на роботі. У нас у бухгалтерії перегоріла лампочка, викликали електрика із ремонтно-технічного відділу. Слово за слово розмовляли, наступного дня випадково зустрілися з ним у коридорі, потім у ліфті… Все вийшло само собою, ми почали спілкуватися і кілька разів після роботи ходили до кафе.

Мені чомусь не хотілося розповідати про Сергія мамі. Не хотілося, щоб вона почала шукати у ньому недоліки. А за її мірками вони в нього були: нижче за мене на десять сантиметрів, син від першого шлюбу, дві кішки будинку.

Але мама сама здогадалася.

– Котрий день дивлюся на тебе – вся світишся! Премію отримала чи що? Чи закохалася?

Я опустила очі. Брехати не вміла, а сказати правду було складно.

– Значить, закохалася! – засміялася мама. — Ну, давай, показуй свого Ромео недоробленого.

— Я не маю його фото, — промимрила я.

— Де ще крім Інтернету ти з ним могла познайомитися? – здивувалася мама. – Ти ж не красуня зовсім, хто на тебе подивиться?

Від цих слів мені стало боляче. Мама не вірить, що я можу комусь сподобатися у реальному житті? Так вона ж сама мене на таку сірість перетворила! Говорила, що всім чоловікам потрібно лише одне і немає сенсу для них яскраво одягатися та гарно виглядати.

Я мовчки проковтнула образу і розповіла їй правду. Не хотіла, але видала про Сергія все, що знала сама. І про те, що він запропонував жити разом.

На маму було страшно дивитись. Вона кричала, лаялася, обзивала мене жахливими словами. Спершу я її злякалася, потім стало просто шкода. Мамі було шістдесят п’ять років, після мого батька вона ні з ким не зустрічалася і більше не одружилася, присвятивши все своє життя мені.

Якщо раніше між чоловіками та мамою я завжди вибирала її, то зараз переміг Сергій. Під сльози матері я зібрала речі та вийшла з дому. Швидко, щоби не передумати.

Минуло три місяці. Я щодня дзвоню матері, цікавлюся її здоров’ям, у вихідні приїжджаю в гості. Вона холодно розмовляє зі мною, у неї загострилися хронічні хвороби, двічі вночі приїжджала швидка. Щоб загладити свою провину, я пересилаю їй половину своєї зарплати – на життя та ліки.

Сергій любить мене і підтримує мене у всьому, але я досі сумніваюся, чи правильно вчинила, покинувши матір.

КІНЕЦЬ.