– Нехай твій Нестор до мене приїде. На подвір’ї треба порядок навести. Літня кухня з одного боку обсипалася, треба “підлатати”. Та роботи чоловічої хватає.

Мені то дров привезли, як ти і домовилася. Іван, сусід наш, мав мені їх підготувати, але не докличешся його, бо все якесь “свято”, – сказала мені мама таким впевненим голосом, ніби й не пам’ятала, як колись виперла нас з будинку, бо зять не такий, як їй треба, і на якого я заслуговую.

Ми з Нестором живемо за містом в своєму будинку, який закінчили будувати п’ять років тому. До того ми тулилися в одній кімнаті з дітьми, яку Нестору, як працівнику ЖЕКу, виділили.

Як тільки ми відгуляли весілля, то стали жити з моїми батьками. Нестор також з села, але його знаходиться далеко від цивілізації, тому було прийнято рішення жити у моїх. Тоді ще тато з нами жив.

Щоб ви розуміли, мама до останнього відмовлялася йти на весілля, яке ми планували робити в шкільній їдальні.

Але прийшла, правда, свого благословення не дала і татові заборонила це робити.

Тато нас таки за рогом хати поблагословив і сказав, щоб ми на маму не ображалися, бо такий вже в неї характер.

За що б тільки Нестор не брався, мама його зупиняла. По селі пускала чутки, що в неї зять ліворукий. Коли я попросила маму, щоб вона Нестора прописала в себе, то мама відповіла, що цього ніколи не станеться, бо відчуває, що він не надійна людина і не знати, що від нього можна чекати.

Ось в той час ми і переїхала в свою, хоч і тісну квартиру.

Нестор змінив роботу, точніше, його підвищили і ми по троху ставали на ноги. Діти підростали, але якось ми з того викарабкалися.

Нестор на тешу затаїв образу та так, що не їздив в село. Один раз він приїхав, коли не стало мого батька і все.

Я з дітьми навідувалася, але теж не часто. Я вам чесно скажу, шо я і мамі не сильно годила.

І ось зараз, коли мама щороку здає, бо не до молодості йде, вона просить, щоб зять приїхав, бо біля будинку потрібна чоловіча рука.

Але Нестор навіть чути це не хоче і я його прекрасно розумію.

Але як це пояснити мамі?

Джерело