Десь через місяць після нашого з Петром весілля мама затіяла в квартирі бабусі грандіозні ремонти. Я ж до останнього надіялася, що вона таки її продасть і віддасть нам гроші на перший внесок іпотеки. Але в маминій голові була геть інша ідея.

– Ви ще молоді, заробите. Поки з дітьми не спішіть. А то он, бачиш, Андрій з квартирою, але троє дітей і собі раду не дають з Юлею. Мушу їм допомогти.

Вже давно було обговорено, що коли я вийду заміж, бабусина квартира буде моєю. Я заміж вийшла не в двадцять і навіть не в двадцять п’ять. З Петром ми два роки зустрічалися і вирішили по тихому розписатися.

Я ж натякала мамі, що вже час з тою квартирою щось вирішувати. Жити в ній я не зможу, бо вона в районному центрі і до області нам з Петром буде важко добиратися. Та й район є район, самі розумієте.

Спершу мама так все і говорила, але коли в брата народилася третя дитина, вона якось дуже різко передумала.

Почалось з того, що мама почала в ній ремонт. Після бабусі ніхто там нічого не робив, бо було якось не до того.

В неділю ми з Петром заїхали до мами. Ремонт вже мав би закінчитися.

– Мам, ну давай вже, розповідай, що і як ми будемо робити? Що ми маємо підготувати? Які дії робити?

– Алло, які дії? Поки поживіть на орендованій і збирайте гроші на іпотеку. І ще одне, з дітьми не спішіть бо он, дивись, Андрій хоч і квартиру має, та з дітьми не витягує.

Я ледь не плакала від образи. Виявляється, мама хоче здати квартиру орендарям, а грошима допомагати Андрію і Юлі, бо в них троє дітей.

Я не уявляю, скільки нам треба працювати, щоб самим на цю квартиру заробити. Ми ж не роботи, щоб вдень і вночі працювати. Як мама собі це уявляє?

Як пояснити їй, що я така ж її дитина, як і Андрій і що мені також потрібна її допомога?

Вона все спихає на те, що в Андрія діти. Як так буде і дальше, я з Петром з дітьми тягнути не буду…

Як мені діяти в такій ситуації?

Джерело