Я дивуюся тату, тому що він стільки років живе з мамою і мовчить через її пліткарський характер.

Я цього раніше ніколи не помічав. Моя мама завжди була чуйною і люблячою. Я в них з батьком єдина дитина. Вони вибудували гарний будинок в надії, що я залишуся жити з ними і приведу їм невістку.

Та відразу ж після закінчення школи я переїхав жити до міста. Спершу жив в гуртожитку, а згодом з другом став орендувати квартиру.

На даний час я працюю і живу на орендованій квартирі з дівчино, з якою планую створити сім’ю. Поки я її з батьками не знайомив, бо відчуваю, що не час.

Я батьків в селі не часто, але провідую.

Якось мама за чашечкою кави почала мене розпитувати, скільки грошей я заробляю, скільки витрачаю на оренду і таке інше. Я ж довіряв їй, і був впевнений, що все це залишиться між нами. Але ні…

Я йшов до сільського магазину за хлібом в суботу зранку, як на порозі мене зустріла тітка Люба.

– Івасику, батьки для тебе старалися, таку хату вибудували, ремонти зробили, а ти чужому дяді за оренду такі гроші платиш? Ти що не розумієш, що двадцять тисяч кожного місяця на вітер викидаєш?

Я навіть не втрутився в розмову, як з-за прилавка її розмову доповнила продавчиня, тітка Оля.

– Ой, та нехай платить хоч тридцять тисяч. Тобі що до того? В нього ж зарплата майже сімдесят? Йому точно хватить!

Я від здивування вже й забув за чим до магазину пішов.

Виявляється, моя мама всім по селу хвалиться, як багато досяг її син. Але найгірше те, що вона ще й дофантазовує.

Я повертався додому, як сусідка, що живе навпроти, мене зупинила і почала розпитувати про весілля і про дуже багату рідню нареченої.

– Мамо, звідки ти взяла, що моя наречена дуже багата? Я тобі і словом про неї не обмовився? І взагалі, яке весілля? Ви з батьком ще з нею навіть не знайомі.

– Ну ти ж нічого нам не розказуєш, ось приходиться й догадуватися, – відповіла вона мені.

Я тисну руку батькові. Він вже більше тридцяти років живе з цією жінкою пліч-о-пліч. Я б так не зміг.

Це ж село, любі чутки розносяться тут зі швидкістю вітру.

Ну хоч бери і лишній раз в село не їдь, або ж рот на замок біля мами. Але для чого тоді їхати, щоб помовчати?

У когось була схожа ситуація? Мама з часом зміниться, чи ця риса характеру, пліткарська, в неї на завжди?

Джерело