Мама мене народила пізно, у 42 роки. Я була дуже бажаною і довгоочікуваною дитиною. Тата не стало рано, а нам з мамою було дужке важко фінансово. Але матуся-пенсіонерка мене тягла, хапаючися за всілякі підробітки. Так я виросла, закінчила школу на відмінно, але вчитися пішла в училище – тягнути мене в університеті, навіть якби я вступила на бюджет, у мами не було можливості. І ось я зустріла у 19 років 33-річного Віктора. Заможного, з бізнесом, квартирою і машиною, розлученого, без дітей. Я на той момент зустрічалася з хлопцем, своїм однолітком. Там були почуття. Але що він міг мені дати? Я ні дня не любила Віктора. Але вийшла за нього заміж, народила двох чудових діток, яким зараз 14 і 8 років. Я давно маю вищу освіту, працюю начальником в соціальній сфері. Вже три роки у мене є він

Мама мене народила пізно, у 42 роки. Я була дуже бажаною і довгоочікуваною дитиною. Тата не стало рано, а нам з мамою було дужке важко фінансово.
Але матуся-пенсіонерка мене тягла, хапаючися за всілякі підробітки. Так я виросла, закінчила школу на відмінно, але вчитися пішла в училище – тягнути мене в університеті, навіть якби я вступила на бюджет, у мами не було можливості.
Та і здоров’я матусі ставало все слабкіше. Мені треба було якнайшвидше ставати на ноги і йти працювати та вже самій допомагати мамі.
Після училища я влаштувалася по спеціальності на роботу, але зарплата була маленька. Я на всьому економила, аби віддавати половину грошей мамі – на комунальні, ліки. їжу чи одяг. У мами була просто мізерна пенсія.
Про ремонт в нашому старенькому будинку взагалі мова не могла і йти. Мрія вступити заочно в університет також поки що лишалася лиш мрією.
І ось я зустріла у 19 років 33-річного Віктора. Заможного, з бізнесом, квартирою і машиною, розлученого, без дітей. Я на той момент зустрічалася з хлопцем, своїм однолітком. Там були почуття. Але що він міг мені дати?
Я ні дня не любила Віктора. Але вийшла за нього заміж, народила двох чудових діток, яким зараз 14 і 8 років. Я давно маю вищу освіту, працюю начальником в соціальній сфері.
До речі, навчалася я сама, заочно, на роботу влаштувалася також без участі й допомоги чоловіка, а з першою дитиною мені допомагали і мама, і свекруха, поки я навчалася.
Але, звичайно, чоловік став мені надійною фінансовою підтримкою і опорою. Ми зробили ремонт мамі в будинку. вона ні в чому до свого останнього дня не потребувала. Підтримували її здоров’я. Але зараз мами вже немає.
Які стосунки між мною і чоловіком? Між нами є взаємоповага. Він досить холодна і замкнута людина, має свої інтереси, хобі і нікого не впускає в свій особистий простір.
З роками характер його став ще важчий. Але все одно він мене кохає, я це знаю. А от він – він давно чужа мені людина, якби це не було сумно. Так, у нас чудові діти, які се мають, але я з ним ніколи не була щасливою жінкою.
Зараз мені 36 років, а Віктору скоро 51. Вже три роки в моєму житті є Святослав. Ми зустрілися і познайомилися по роботі, він начальник одного з підприємств в нашому місті. На два роки всього за мене старший. колишня дружина з дитиною за кордоном.
Всі ці два роки для мене немов казка. Я нарешті відчула, що таке бути Жінкою – коханою, бажаною. У мене немає людини ріднішої і ближчої за Святослава, він моя душа.
Ми зустрічаємося дуже обережно. Він не наполягає на моєму розлученні, але дуже цього хоче. Але готовий приймати ситуацію такою, якою вона є, якщо я не насмілюся на вирішальний крок.
Я дуже хочу до останнього подиху бути поруч зі Святославом, він і є моє повітря, моє щастя, моя справжня доля. Але як бути з Віктором? Я все таки багато чим йому зобов’язана, хоч зараз цілком самостійна у фінансовому плані, стою на власних ногах.
Головне – у нас з Віктором спільні діти, які навряд чи приймуть те, що ми більше не разом я я живу з іншим чоловіком. Як же мені бути? Відмовитися від зустрічей з коханим я не зможу. Та й розкриття цієї таємниці не боюся – надто доросла вже.
І все ж я не знаю, що робити. Так і жити з нелюбом заради дітей і ідеальної на вигляд родини, зустрічаючись при цьому з іншим, чи кардинально змінити своє життя, адже воно – одне?
В почуттях Святослава я впевнена, в своїх – також. Мені дуже важко дивитися в очі Віктору і дітям. Але я не можу заборонити собі кохати.
Розповідаючи тут свою, досить банальну історію, я прошу у вас не осуду, а думок і порад. Як би зробили ви? Адже я всього лише людина – не свята, а проста земна жінка, якій так хочеться просто тихого щастя.