Мама оголосила, що втомилася працювати та хоче спокійно насолоджуватися своєю законною пенсією. Взагалі, має право, звісно. Але зробила вона це максимально не вчасно.

За чотири місяці до того, як вийти на заслужений відпочинок, мати залізла в кредит. Вирішила зробити капітальний ремонт у квартирі, щоб, як кажуть, знести все вщент і зробити все з чистого аркуша.

Але оскільки моя мама і планування перебувають у паралельних всесвітах, вона нічого не підраховувала, не прицінювалася, просто взяла кредит у сто тисяч гривень із думкою “має вистачити”.

Можливо, їй і вистачило б, якби всі гроші пішли на ремонт. Але треба ж і себе, кохану, побалувати, якщо гроші є. Мама й шиканула.
Купила новий телефон, з’їздила відвідати сестру, а повернувшись раптом зрозуміла, що грошей якось замало на ремонт залишилося. Що зробила б розумна людина? Спочатку виплатила б старий кредит, а потім почала думати про ремонт.

Але мама вчинила так, як звикла. Найняла бригаду, яка привела її квартиру в майже нежилий стан, тобто все обдерла, розпочала якісь брудні роботи, а потім усе.

Гроші скінчилися, працювати за спасибі ніхто не збирався, тож мама залишилася серед розрухи та без грошей. Мама не розгубилася та взяла кредит в іншому банку.

Не знаю, як їй його взагалі видали за її зарплати та наявності вже одного кредиту, але факт є факт – мама отримала кредит ще на двісті тисяч гривень.

За ці гроші можна було зробити нормальний ремонт, але ж мамі потрібен був не нормальний, а відмінний! Тому вона й примудрилася за двісті тисяч зробити лише ванну та туалет.

Все! Більше їй грошей не вистачило ні на що. Тобто можна сказати, що вона витратила триста тисяч на один санвузол.

Місяць мама жила серед голих стін, зірваних підлог і скиглила, як їй некомфортно у цьому всьому жити. Наче хтось, крім неї, у цьому винен.

А потім мама взагалі примудрилася мене здивувати до глибини душі, хоч після такого ремонту я думала, що це вже неможливо. Вона пішла на пенсію.

Прийшла до мене в гості, шльопнула по столу і заявила, що тепер вона повноцінний пенсіонер. Почала плакатися, як втомилася працювати, як колектив набрид, як їй хочеться тиші та спокою.

Взагалі можу зрозуміти, але в такий час, коли заварила таку кашу? Вона взагалі, чим думала в цей момент? Мамі я це питання поставила, вона стиснула губи та заявила, що має право свою старість провести без робочої суєти.

На запитання, як вона думає платити кредити, мати образилася. Мовляв, не треба лізти до її справ, вона сама розбереться, не маленька.

А мені здається, що маленька, бо не змогла підрахувати, скільки в неї йтиме на кредити, а скільки в неї буде пенсія.

Але як першу отримала, почала мені відразу дзвонити, скаржитися що такі копійки, та як же тепер їй жити, адже треба і комуналку платити, і кредити, і ремонт закінчити!

А я зараз у декреті сиджу, дев’ять місяців тому у мене дитина зʼявилася, у садок не скоро. Тобто наша родина фактично живе на зарплату чоловіка. І повісити на наш сімейний бюджет ще й мамині проблеми я не можу. Та й не хочу, якщо чесно.

Але мама дзвонить, плачеться, проте навіть не думає йти та шукати роботу. Наче це мені нема на що жити, платити кредити та робити ремонт!

Вже трубку не беру, коли вона дзвонить. Набридло. Вона сама влізла в цю ситуацію, хай сама й вилазить. Їй лише п’ятдесят вісім років, звичайні люди в цей час ще нормально працюють, от і вона нехай займеться.

КІНЕЦЬ.