Живу за дві зупинки від мами. Минулої весни вона змінила роботу. Мама кухар, почала їздити на вахти, три місяці на роботі, два місяці вдома.

Ключі від квартири мені залишала, щоб я іноді заглядала, рахунки їй відправляла, і з дрібницями розбиралася.

Року півтора тому, може, трохи більше, молодша сестра почала жити з хлопцем. Маша запальна, спочатку каже, потім думає.

Її молодий чоловік Єгор, теж не сама спокійна у світі людина — нервовий, швидко розпалюється. Відносини у них емоційні.

Я це не схвалюю, але раз їм подобається, хай живуть, аби мене не чіпали. А вони чіпають!

Поїхала мати на першу вахту. Ключі у мене. Мами не було три тижні, вона зателефонувала мені, та попросила дати ключі Маші.

– Вони з Єгором розлучилися, Маша житиме вдома, — пояснила мама.

Машу я чекала годину та сорок хвилин! Домовлялися на вечір, я втомилася, хотіла спати. Вона запізнювалася, я їй дзвонила, вона казала, що ось-ось буде!

Приїхала, ключі забрала. За кілька днів Маша та Єгор помирилися. Сестра привезла ключі, знову спізнившись.

Я поїхала за платіжками, заразом хотіла глянути, чи все гаразд. Після Маші залишився бардак: посуд у раковині, їжа в холодильнику, волосся у ванній кімнаті!

Кому лишила? Подзвонила Маші, та запитала, чи не хоче вона привести квартиру мами у первісний вигляд.

– Ти ж там, прибери швиденько, — благала сестра.

До повернення мами з першої вахти два тижні залишалося. Історія повторилася: дзвінок від мами, Маша та Єгор розлучилися, треба дати ключі, запізнення, примирення!

Кінцівка інша: я у квартиру не їздила, бо мати мала приїхати через тиждень. Мама приїхала, вони з Машею посварилися.

Маша знову залишила смітник: посуд, сміття, їжа в холодильнику, гадючник у ванній кімнаті. Маша фруктів поїла, а шкірку та недогризок залишила, у мами повна кухня мошок!

– Не давай їй ключі! — сказала мама, ніби я їх давала за своєю ініціативою.

Два місяці мама жила вдома. Два місяці Єгор та Маша не розлучалися. Мама вдруге на вахту поїхала. Тиждень минув, і знову дзвінок.

– Мамо, ти сказала більше не давати їй ключі!

– Дай! Куди вона піде? Маша обіцяла, що прибиратиме за собою.

На цей раз Маша прожила у мами десять днів. Помирилася з Єгором, віддала мені ключі. Я знову приїхала за платіжками, та подивитися, чи все добре.

Брудні ватяні диски, коробка з-під піци, їжа в холодильнику, сміття, волосся у ванній кімнаті. Я подзвонила сестрі.

– Ти ж там, забери…
– Ні! Ти зараз, поки я тут, приїдеш і все прибереш!

Маша приїхала. Губи надула, на мене наїхала — чого це я ганяю її туди та сюди. Охрініти, й не встати!

Ще місяць минув. Дзвінок від матері. Маша та Єгор знову розбіглися.

– Не дам, – сказала я, навіть не дослухавши маму. Набридло! Наступного разу залишай ключі Маші!

Маша дзвонила. До мене з речами по ключі приїхала. Я не дала. Вона послала мене, та знову повернулася до Єгора. Поки мама не приїхала, Маша та Єгор більше не розлучалися.

Мама приїхала. Два місяці вдома. Виїхала на третю вахту, ключі залишила Маші. Місяця не минуло, почалися дзвінки:

– Забери у Маші ключі, сусіди скаржаться, вона додому подружок тягає, якийсь хлопець тиждень жив. Вона знахабніла! Забери, будь ласка, ключі, – попросила мама.

– Мамо… Знаєш що? Це буде востаннє! Більше я не хочу мати нічого спільного ні з ключами, ні з твоєю квартирою! Залишай ключі сусідам, чи подругам. Мені це все набридло!

– Добре, – погодилася мама.

Впіймала Машу, три дні ловила, так сильно вона не хотіла ключі віддавати. Забрала. Бардак у мами, не бардак, навіть перевіряти не стала!

На платіжки теж наплювала, є у мами приблизні дані, нехай по них оплачує. Наплювати! Задовбали!

Повернулась мати. Я їй ключі віддала. Вона знову лаялася з Машею через гостей, бардак, та хлопця, який тиждень прожив у квартирі.

Два місяці минуло. Мамі знову працювати. Вона привезла мені ключі, а я не взяла їх!

– Тобі важко? Я не так часто тебе про щось прошу, — почала тиснути мама.

– Не так часто? Мамочко, ти та Маша мене задовбали! Дайте мені спокій! Я була згодна ходити, перевіряти, а не брати участь у бедламі Маші!

– Ти їй потураєш! Все, мамо, не візьму! Шукай іншу недолугу!

Мама поїхала! Не знаю, кому вона залишила ключі! Не питала, не дзвонила! Ні мама, ні Маша, мені теж не дзвонять. До мене повернувся спокій!

Дякувати Богу! Пішли вони, під три чорти! Хіба можна терпіти таке до себе відношення? Як вважаєте, я слушно вчинила? Чи мала, все ж таки уважити мамі?

КІНЕЦЬ.