У мене двоє дітей -10-річна донька та 13-річний син. У вихованні обох діток я дотримуюся однакового підходу: у мне діти вдома нічого не роблять, їхня робота – це ігри і навчання, а клопіт і всі турботи по дому – це справа тільки нас з чоловіком.

Та моя свекруха так не вважає, вона з надоїдливістю мухи мені доводить, що діти в такому віці обов’язково мають смажити яйця, відварювати локшину, мити посуд чи прибирати. Але я тут категорична.

Просто так вийшло, що коли народилася моя менша сестра, купа турбот по господарству лягла на мої плечі, а мені було 9 років. Я і за хлібом і молоком у магазин бігала, і коляску з маленькою сестрою гойдала, і посуд мила, і підлогу сама підмітала.

Через кілька років мені довелося супи варити, підлогу у всьому будинку мити, водити Тетянку в садок. Мама працювала добу через дві, тож на домашні справи у неї часу залишалося мало.

Не дивно, що мене сестра років до 18 відверто дратувала, а домашня робота для мене стала чимось на кшталт покарання. Тому ще в дитинстві я вирішила, що своїх дітей ніякою домашньою роботою не навантажуватиму.

Я впевнена і переконана, що дитинство – це пора, яка призначена для радості, а не для витирання носів за молодшими братиками-сестрами і танців зі сковорідкою ​​біля плити.

Але от мама мого чоловіка ніяк з цим не змириться. Ось днями після роботи ввечері зайшли з колегою до кафе, засиділися. Додому приходжу – і з порога чую свекруху.

Ну, думаю, зараз почнеться: де була, чому вечерю чоловікові не приготувала, навіщо сімейний бюджет на кафешки спускаєш. А виявилося, що вона репетує на моїх дітей!

Стараюся зберігати спокій, запитую в чому справа, а вона у відповідь заявляє:

– Виростиш незрозуміло, кого! Замість того, щоб вдома брудний посуд помити, один в іграшки на комп’ютері грає, а друга біля дзеркала дзиґою крутиться.

Про «крутить п’ятою точкою» – це вона про танці доньки так озвалася. Нічого, що Софійка до конкурсу готується.

Я поцікавилася, чому вона бачить проблему в тому, що на моїй кухні, у моїй мийці стоїть брудний посуд. І почула нескладний потік висловлювань про те, що вдома має бути лад і що дітей з дитинства слід привчати до праці.

Я вже приготувалася до приходу чоловіка слухати її тираду, як тут дочка візьми і підлий масла у багаття:

– Мамо, а підсмаж мені яєчню з помідорами.

Після цієї фрази я думала, що свекруха лопне як бульбашка.

– Невже сама приготувати стільки часу не змогла? – Накинулась на 10-річну дочку свекруха.

– А я жодного разу не готувала, – наївно зізналася донька.

– Я у твоєму віці пироги пекла та сусідських дітей няньчила, – вставила свої п’ять копійок свекруха.

Словом, після нетривалого чаювання, що супроводжувалося мільйоном вказівок щодо того, як потрібно виховувати дітей, свекруха сама пішла додому.

Діти до того часу вже поїли яєчню і, перемиваючи гору посуду, яка назбиралася за день, я задумалася: може, в чомусь і права свекруха і треба привчати дітей до праці? Але ні! Просто куплю посудомийку!

А потім згадала: свекруха виросла в селі. А там рук та рук треба: води з колодязя принести, підлогу підместити, за худобою доглянути і обід приготувати. От і ганяли її та її братів-сестричок батьки, щоби весь вільний час була справою зайнята.

А врешті-решт вона навіть зараз, вже давно доросла, навіть відпочити спокійно не може. Сяде дивитися серіал – і щось в’яже чи шкарпетки штопає. А на тих, хто просто відпочиває, вовком дивиться.

Чоловік зізнавався, що його в дитинстві домашніми клопотами не надто навантажували: мовляв, така робота- – жіноча справа. Але навіть у вихідні вони з сестрою пізніше 8-ї ранку не вставали, до 10-ї ранку заправляли ліжка і наводили лад у своїй кімнаті, а що до посуду – його слід мити відразу після їжі.

Але якось у суботу вони з матір’ю поїхали за покупками, а його сестра розіспалася мало не до полудня. У хату влетіла бабуся (мати свекрухи) і коли побачила, що онука спить, за ноги почала стягувати з ліжка з криками: «Пил кругом лежить, а вона дрихне, ледащо!»

Саме в цей момент з’явилася мама чоловіка і, побачивши цю картину, тільки й зробила, що вручила дочці ганчірку та відро з водою і загадала помити підлогу.

Я аж себе згадала в дитинстві. Рада, що виїхала з дому у юному віці і ніколи більше не поверталася. Наша сім’я теж щосуботи розпочала прибирання. Треба було перемити підлогу, витрусити килими на вулиці, а взимку ще й снігом почистити.

Кожну статуетку, кожну річ на тумбочках, телевізорі, трельяжі треба було перетерти, змахнути з усіх полиць пилюку. А в цей час подружки гуляли вулицею чи ходили одна до одної в гості – побалакати і послухати разом чергову пісню Backstreet Boys.

Та й ранок неділі у нас у сім’ї починався не з відпочинку, а з сімейного походу за продуктами на тиждень на ринок. І лише ввечері неділі, коли всі уроки було зроблено, можна було почитати книгу чи подивитися телевізор.

Але все це було в інші часи, коли інакше сім’ї було складно підтримувати затишний побут. А у нас зараз є і пилососи, і пральні машинки, і мультиварки, і замовити їжу додому можна, зрештою.

Донька із сином навчаються добре, секції відвідують. Донька у вільний час удома щось малює чи тренує танцювальні рухи, що вивчила на танцях.

Син на Айкідо ходить і додаткові у нього мовні курси. То як уміння відмити до блиску сковороду зробить їх щасливішим? А навчитися готувати – справа нехитра, я сама зараз більше за рецептами з інтернету готую, ніж за тими, яких мама вчила.

І я вирішила я остаточно, що такого дитинства, як було у мене, у сестри чоловіка чи у свекрухи, я своїм дітям не бажаю. Нехай вони у вільний від навчання час граються у ігри, гуляють, спілкуються з друзями і розвиваються.

Будинок має бути місцем, куди хочеться повертатися, а не звідки хочеться втекти. Я не жену дочку чи сина з кухні, коли вони пропонують допомогти нарізати салат чи накрити на стіл, але спеціально змушувати їх щось робити не збираюся.

І хай хоч на стіну від обурення дереться моя дорога мам чоловіка! А по-вашому, хто з нас неправий?

Джерело