Борис приїжджав до мами раз на рік, на її День народження. Жив він за кілька сотень кілометрів від неї, частіше не виходило. 

Дружину Лілю він не брав із собою, мама не ладнала з нею через те, що Ліля сказала, що Борис не може мати дітей. Мама відмовилася в це вірити, і звинувачувала в усьому Лілю.

Проживши 7 років у шлюбі, у них ніяк не виходило спланувати дитину. Зробивши дослідження, з’ясувалося, що у Бориса не може бути дітей. 

Обидва засмутилися, але вирішили, що, значить, така доля у них, жити без дітей. Приїхавши до мами, Борис одразу пішов у магазин за продуктами. 

Біля прилавка стояв хлопчик, років 6, і брудними рученятами рахував монетки на долоні. Одягнений він теж був неохайно, у брудних шортах і майці. У Бориса чомусь здригнулося серце, побачивши цього хлопця.

Він був схожий на нього в дитинстві. Такий самий світлий, кучерявий чуб, блакитні очі.

— Хлопчику, скільки тобі не вистачає, давай додам?

— Мені багато не вистачає, 13 гривень, я морозиво хотів купити…

— А як звати тебе?

— Сашко!

— На ось тобі, Сашко, 100 гривень, купуй морозиво і біжи додому, мамка мабуть шукає тебе

— А в мене немає мамки, її не стало. Батька в мене й не було ніколи, мамка казала, хороший чоловік був, та його теж не стало начебто ще до мого народження. Я з бабусею залишився, а вона того… до чарки часто торкається. 

Борис дав йому грошей, і той, радісно купивши морозиво, втік. Купивши продуктів, Борис ішов додому, думаючи про Сашка, що його чекає в житті. Прийшовши додому, він вирішив запитати в матері про нього

— Мамо, а ти випадково не знаєш хлопчика Сашка, років шести. У магазині зустрів його, грошей на морозиво не вистачало. Весь брудний і недоглянутий, що там із його матір’ю сталося?

— Ох, Борю, знаю я Сашка. Нещасливе життя в нього. А матір його ти знав, твоя однокласниця Світлана. Змолоду ще дівка випивати почала, та це й не дивно, мати її і батько все життя питущі.

Коли Світлана з пузом почала ходити, ніхто так і не зрозумів, хто батько дитини, вона навіть матері не говорила, нагуляла десь. Ох, любила ж вона Сашка, пити кинула, працювати пішла, щоб грошей вистачало. Сашко завжди чистенький та доглянутий був.

А Світлану струмом вдарило на роботі, нещасний випадок. Мати її з горя зовсім з котушок злетіла, у загули іде. 

Хлопчик начебто до дитбудинку оформляють, щоб він там до школи пішов. Шкода мені його, такий гарненький, тебе нагадує в дитинстві.

Борис, природно, пам’ятав однокласницю Світлану. Вона була його першою жінкою, шкільним коханням. Після школи розійшлися їхні шляхи, Світлана вийшла заміж, розлучилася, і залишилася жити з батьками.

Востаннє Борис її бачив 7 років тому, коли він приїжджав до мами. Він тільки почав зустрічатися з Лілею. Зі Світланою випадково зустрівся на вулиці, пішли в кафе, поговорити про життя. 

Вранці він прийшов до тями у Світлани вдома. Борис погано пам’ятав, як пройшов той вечір. Вони випили в кафе, довго розмовляли. 

Він сказав їй, що зустрічається з дівчиною, вона розповіла, що ніяк не зустріне нікого, схожого на нього. Шкодувала, що не склалося в них із Борисом.

Тут Борис раптом подумав. Сашку 6 років, він зустрічався зі Світланою 7 років тому, хлопчик може бути його сином. Але тут же Борис згадав, що не може мати дітей, так, принаймні говорив йому лікар.

Борис цілий день думав про це. Сашко копія він у дитинстві, терміни збігаються, а раптом лікар помилився, і Борис може мати дітей? 

Він вирішив перевірити це, здавши аналіз на ДНК. Для цього йому потрібні були, наприклад, волосся Саші.

Купивши цукерок, фруктів, Борис пішов додому до Світлани. Двері відчинила її п’яна мати. Вона не впізнала Бориса, довелося йому представитися

— Здрастуйте, Маріє Єгорівно. Я Борис Омельченко, однокласник вашої дочки, не пам’ятаєте мене? Зайшов ось дізнатися про Світлану, кажуть, у неї синочок є?

— Борька, ти чи що? Не впізнала тебе, змужнів як, роздобрів. Проходь.

Світлана моя померла, нещасний випадок на роботі. Залишила мені Сашка, а що я одна можу, дід наш помер, ось і маємося тут удвох. 

Хто батько хлопчика, я не знаю, Світлана не хотіла нікому говорити, боялася, що батько забере в неї сина. Я міцно випивати з горя, Сашка шкода, звичайно, росте, як бур’ян. 

Приходили служби всякі з перевірками, хочуть його до дитячого будинку відправити, а я й не проти. Там він хоч доглянутий буде, та нагодований. Тут із кімнати вийшов Сашко.

— О, дядьку, це Ви? Ви по гроші прийшли? А я їх витратив тоді, вибачте…

— Та ні, Сашко, я ж тобі від чистого серця допоміг тоді. Слухай, а ходімо погуляємо, я тобі солодощів куплю, підстрижемо тебе.

Сашко зрадів такій пропозиції. Бабуся відпустила спокійно. Борис купив Саші новий, гарний одяг, футбольний м’яч, пакет із солодощами. Хлопчик ніколи не бачив такої кількості цукерок і шоколадок.

У Бориса щеміло серце від жалості до цього хлопчика. Він відвів його в перукарню, і непомітно підняв з підлоги клаптик Сашиного волосся. 

Очі Сашка сяяли щастям, він радів такій увазі, подарункам. Попрощавшись із хлопчиком, він обіцяв відвідати його ще.

Приїхавши додому, Борис відніс волосся для перевірки на ДНК. Йому хотілося вірити, що Саша його син, так він прикипів до цього хлопчика. Через тиждень Борис приїхав за результатом.

Тремтячими руками він відкрив конверт. Підтвердження батьківства — 100%! Як же так, адже він не може мати дітей. 

Хоча, він перевірявся тільки один раз і в одній клініці, куди привела його дружина. Ну, на щастя, значить лікарі помилилися. 

Але чому тоді в них із Лілею немає дітей? Борис був дуже радий, що Саша виявився його сином. Чому ж Світлана всі ці роки мовчала, нікому навіть не сказала, хто батько? Ну, що тепер гадати. Треба забирати хлопчика, і якомога швидше, поки його не відвезли в дитбудинок.

Прийшовши додому, він покликав Лілю.

— Нам треба поговорити. Лілю, виявилося, що я можу мати дітей. Я дізнався це випадково. 7 років тому, коли я їздив до мами, зустрів свою однокласницю, своє перше кохання. Випили, я нічого не пам’ятаю.

Зараз, коли я їздив до мами, дізнався, що Світлани не стало, але в неї є син Саша. Він моя копія, я вирішив перевірити, і виявилося, що я його батько. Ось такі справи.

— Борю… Я дуже винна перед тобою. Коли мені було 16 років, я дізналася, що чекаю дитину. Мама змусила мене зробити позбваитися від дитини. У мене було ускладнення, і сказали, що дітей більше не буде.

Коли ми одружилися, мама придумала план, сказати, що начебто безплідний ти, а не я. Щоб ти мене не кинув. У неї є знайома лікарка, і ось вона все це влаштувала, тобі сказали, що ти не можеш мати дітей.

У мене була думка взяти дитину з дитбудинку, але якщо так сталося, що в тебе є рідний син, я з радістю прийму цього хлопчика, і буду йому мамою. У кімнаті зробимо ремонт, купимо гарні дитячі меблі, новий одяг Саші. Я буду хорошою мамою, обіцяю, коханий!

Борис і Ліля обійнялися. Тепер у них не було жодних секретів, і в них є син. Борис поїхав оформляти документи, а Ліля зайнялася ремонтом і покупками для Саші.

Мама Бориса дуже зраділа такій новині, її мрія про онука збулася. Мама Світлани теж була рада, що Сашко житиме в батька, а не в дитбудинку. Борис обіцяв приїжджати з хлопчиком у гості.

Сашко міцно обійняв Бориса, назвавши татком. Борис заприсягся, що все життя буде любити його і допомагати в усьому. Коли всі документи було зібрано, Сашко поїхав із батьком у нове життя.

КІНЕЦЬ.