– Ви дитину взагалі плануєте сьогодні забирати? – Кричала на Соню незнайома жінка зі слухавки телефону.

– Уроки давно закінчилися, а група подовженого дня теж не нескінченна. Мені його що, зі сторожем лишати?

– Ви помилилися, я не маю дітей, – пробурмотіла Соня здивовано. – Перевірте номер.

– Тітко Соня, це я, Арсен, – раптом пролунав голос племінника. – Забери мене, будь ласка.

Соня кинула всі справи, та поїхала до школи, де навчався Арсен. Виявилося, що там вона вписана, як особа, яка може забирати дитину нарівні з батьками.

Це здивувало Соню, але й обурило також. Сестра Олена могла б попередити її про таке заздалегідь. У школі на неї знову накричали якісь незнайомі люди.

– Для вас взагалі нормально, що дитина сидить після уроків, та групи подовженого дня в учительській? – обурювалася жінка, яка назвалася Ніною Миколаївною. – Сьогодні ми вас просто пошкодували. А наступного разу викличемо органи опіки!

– Послухайте, заощадьте свої нотації для його батьків, – обурилася Соня. – Я взагалі була не в курсі, що Арсен тут сидить один. Мій номер є у його телефоні. Племінник міг би сам зателефонувати мені ще раніше.

– Весь цей час ми намагалися додзвонитися до його батьків, – злегка стримала запал Ніна Миколаївна. – Але їхні телефони не відповідають. Ви повинні знати, в чому справа?

– Я з сестрою бачуся, від сили, раз на місяць, – зізналася Соня. – І з племінником не частіше, але, гадаю, якби щось трапилося, мені б повідомили.

– Взагалі, Арсен, хлопчик гарний, – зітхнула Ніна Миколаївна. – І сім’я начебто щаслива, ввічливі, одягнені добре, машина є. І ось така ситуація. Ви вже з ними поговоріть, щоб такого більше не повторювалося.

Соня пообіцяла в усьому розібратися і пішла, прихопивши заплаканого, та голодного Арсенія. Уроки давно закінчилися, подовження теж.

Звісно, ​​Ніна Миколаївна пригостила його булочкою. Але до сьомої години вечора хлопчик встиг зголодніти.

Згадавши, що у неї в холодильнику стоїть лише самотня пляшка кефіру та листовий салат, Соня повезла племінника до бабусі, своєї матері – Марти Львівни.

– Мамо, ти не знаєш, де Лєнка з чоловіком? Вони примудрилися Арсенія зі школи не забрати, – увірвалася Соня до батьківської квартири. – Я його до тебе привезла, погодуй дитину, і заспокой.

– А ти їм дзвонила? – Поцікавилася з кімнати її мати. – Вибач, не можу відірватися, тут цілий день іде марафон улюбленого серіалу. Так цікаво.

– Ну звичайно, і я дзвонила, і зі школи, і сам Арсен, багато разів. Телефони не відповідають, – обурилася Соня. – У тебе є ключі від їхньої квартири?

– Так, були десь, – пробурмотіла Марта Львівна, – Подивись у вазі. Знаєш, щось мені Олена говорила про вечір п’ятниці, але я точно не пам’ятаю. Крутиться в голові, а згадати не можу.

– Якщо все ж таки згадаєш, дай мені знати, – крикнула їй Соня. – Мам, я поїхала їх шукати, ключі взяла. Давай, годуй Арсена. Добре, хоч йому в школу завтра не треба.

– До речі, мені сьогодні цілий день якісь шахраї телефонують, – поскаржилася Марта Львівна. – Але ж ти знаєш, я розумна і з незнайомих номерів слухавку не беру.

– Молодець, мам, правильно робиш, – відповіла їй дочка.

Не замислюючись про те, що тільки-но почула, Соня вискочила з під’їзду батьківського будинку, і поїхала до квартири сестри.

Паралельно вона намагалася додзвонитися до Олени або її чоловіка Жені, але телефони були недоступні. Обурена, Соня влетіла до їхньої квартири, але й там нікого не знайшла.

Тільки забутий на столі буклет якогось спа-готелю за містом, виглядав незвично. Соня сіла його гортати, та знайшла контактний телефон.

Вона набрала номер і зажадала у того, хто відповів:
– Скажіть, у вас є такі постояльці, Ремез?

– Ми не даємо довідок про гостей, – відповіла їй дівчина. – Ви хочете дізнатися щось ще?

– Ви не зрозуміли, це терміново, просто скажіть, чи є у вас такі, чи ні, – прокричала в слухавку Соня. – Пані, ситуація справді екстрена.

– Ну гаразд, так, є, сьогодні заїхали, вони на процедурах. – Відповіла їй адміністратор.

– Покличте їх до телефону, – зажадала Соня.

– Не можу, ми маємо таку концепцію, відпочинок без зв’язку. – відповіла адміністратор. – Хочете з ними поговорити – приїжджайте.

Вже практично в сказі, Соня здолала ще п’ятдесят кілометрів, і доїхала до спа-готелю в лісі, майже о дев’ятій годині вечора.

Охоронець на в’їзді насилу її пропустив. З’ясувавши, де саме розмістилася Олена з чоловіком, Соня кинулася до їхнього будиночка. Вона ураганом увірвалась у двері, та закричала:

– У вас взагалі є совість? Кинули дитину в школі, не забрали, на дзвінки не відповідаєте, я вже думала казна-що. А вони тут собі відпочинок влаштували!

– Сонько, ти чого так лякаєш! – Накинулася на неї сестра. – Зовсім озвіріла, чи що? І звідки ти взялася?

– Приїхала. Добре хоч знайшла вас, навіщо телефони відключили? – уже трохи спокійніше спитала Соня. – У вас дитина, мало що може статися. Ну хто взагалі так робить? Арсен, бідний, перелякався, наревівся, я його забрала тільки пізно ввечері, останнім.

– Дивно, – дивилася на неї Олена. – Його мама мала забрати сьогодні. Ми домовлялися заздалегідь. Вона обіцяла, що забере Арсена на всі вихідні прямо зі школи. Ми ще того тижня домовлялися.

– Ну от, не забрала, і взагалі, дуже здивувалася, коли я привезла до неї онука, – обурено сказала Соня. – Ну ви про що взагалі думали? І чому зі школи дзвонять мені?

– Взагалі спочатку мали мамі, – пробурмотіла Олена. – І що я виправдовуюсь тут перед тобою, наче винна. Увірвалася тут, репетуєш. А у нас перший романтичний відпочинок із чоловіком з того часу, як я була в положенні.

– І для цього ви обрали готель, де не можна використовувати телефони, – зітхнула Соня, – просто геніально. Я вже думала, що Арсен сиротою лишився.

– Ну що ти завжди драматизуєш, – скривила обличчя Олена. – Влаштувала якусь істерику на порожньому місці. Слово честі, ну забрав би хтось його зі школи. У нього самого є телефон, з друзями чудово зідзвонюється. Набрав би тобі, чи бабусі.

– Ти взагалі не бачиш у цьому проблему, так? – Закричала Соня на сестру. – У тебе дитина, схаменись. Мало що з ним може статися.

– Як взагалі можна було не переконатись, що син відучився, і поїхав до бабусі. Зателефонувати йому – рука відвалилася б?

– Тут такі правила, – пробурмотіла Олена. – Відчепись вже, не потрібно псувати нам довгоочікуваний відпочинок. Вина тут точно не моя!

– А ти драматизуєш усе надто сильно, хоча сама не маєш дітей. Все, давай, потім поговоримо, у нас вечірнє спа сплачено та чекає.

Вона практично силою виштовхала Соню зі свого будиночка. Тій нічого не залишалося, як поїхати. Соня повернулася у квартиру матері, віддала їй ключі, та запитала:

– Мамо, а хіба не ти сьогодні мала забирати Арсена зі школи? Лєнка каже, попереджала тебе заздалегідь, що ви домовлялися.

– Ой, точно! – Ахнула Марта Львівна. – От я й думаю, що мала зробити якусь важливу річ. Розумієш, так захопилася серіалом, взагалі про все забула.

– Ага, і про онука у школі, – буркнула Соня. – Вся родина безголова, кошмар якийсь…

– Але ж мені мали зателефонувати напевно, – не вгамовувалася Марта Львівна. – А потім уже тобі.

– Звичайно, але ж ти з незнайомих номерів слухавку не береш! – В’їдливо посміхнулася Соня. – Мабуть, і з телефону Арсенія також.

– Ой, я взагалі проти того, щоб першокласник мав мобільний зв’язок. Там таке випромінювання. От і відмовилася записувати його номер, – махнула рукою Марта Львівна. – Думаєш, мені не шахраї дзвонили?

Соня лише похитала головою, та поїхала додому. А наступного тижня з розмови з приятелькою несподівано дізналася, що Олена тепер називає свою сестру дітоненависницею, занудною «синьою панчохою» та неадекватною істеричкою.

Соня вирішила не опускатися до нового з’ясування стосунків, і просто перервала спілкування із сестрою.

А за кілька місяців їй знову зателефонували зі школи. Арсен сидів на подовженні, а телефони його батьків не відповідали.

Соня пообіцяла розв’язати цю проблему, та зателефонувала Марті Львівні. Сама вона більше зв’язуватися з сестрою, яка вважає себе розумнішою за інших, не збиралася.

Олена і сьогодні впевнена, що Соня не має рації в цьому конфлікті. Сестри уникають зустрічей навіть на сімейних святах.

Олена не збирається першою йти на примирення. Її сина ніхто ж не покинув, а Соня просто розвела паніку на порожньому місці!

Ось тільки далеко не всі знайомі із ситуацією люди її у цьому підтримують. А ви що скажете з цього приводу?

КІНЕЦЬ.