– Мамо, коли ти вже повернешся додому? В мене своє життя, діти, проблеми, а тут ще й татові догоджай, – сказала дочка по телефону.

– А тато що, немічний, щоб ти йому догоджала? Бери свою сумку і їдь додому. Теж мені знайшовся, принц датський. Нехай вчиться жити, не маленький.

Хочу вам розказати, як одна жінка, моя свекруха, вплинула на долю свого сина і мою за одно.

Ми коли одружились, то тільки я мала йти за невістку. В його батьків була трикімнатна квартира, в яку вони запрошували і мене.

Я ж жила в селі, а коли навчалася в інституті, то і познайомилася з Сергієм.

Я не знаю чим я тоді думала, але я погодилася на його умову.

В нас народилися дві дочки. Було важко, інше життя інші традиції. Свекруха сама догоджала Сергію і просила це робити мене.

Окрім того, що я гляділа дітей, я ще й на пальчиках бігала навколо чоловіка.

Сергій навіть шнурки зав’язувати не вмів. Все за нього робила мама.

Тарілка під ніс засувалася і з-під носа забиралася. Він працював “головою” і свекруха тим дуже пишалася, бо інші їх знайомі “руками”. Ось тому всі мали носитися з ним, як з писаною торбою.

Було важко, але коли діти підросли, я ходила на роботу, там трішки і відпочивала. Поки мене не було, якщо Сергій був дома, йому догоджала мама, а ближче вечора я.

Сергій був не пристосований до життя від слова зовсім. Мама мила йому взуття, прала шкарпетки, одягала шапку і в’язала на шию шарф.

Але одного дня мами не стало.

Сергій це відчув дуже серйозно. Я на роботі, чоловік приходив з роботи раніше і чекав мене. Сам він навіть в мікрохвильовці борщ готовий не розігріє. Я звикла йому догоджати, але це вже було якось дивно.

Діти живуть окремо, їм легше, хоча вони бачать, який тато, бо нас провідують.

А недавно склалась така ситуація, що я повинна була поїхати в село до своєї мами, яка захворіла.

Село за сто кілометрів від нашого містечка. Я думала, що я на два-три дні, але затрималась довше.

– Що ти там робиш?, – вигукував вже наступного дня Сергій. – Ложи маму в клініку і повертайся до мене. Там за нею краще приглянуть.

Але маму ніхто не хотів ложити в клініку, та й не було потреби. Просто потрібно було пройти різні процедури, аналізи, а це все час.

Сергій нервував, бо прийшлось підійматися з дивану і щось собі та й підігрівати. Я ж перед тим як поїхала, йому наготувала.

Потім, не витримавши, подзвонив дочці. Леся приїхала і догоджала татові, а коли не витримала такої поведінки тата, почала й сама мені телефонувати.

– Мамо, я також довго біля нього сидіти не зможу. Коли ти вже повернешся?

– А чого ти взагалі там сидиш? Тато здоровий чоловік. А те, що він до життя не пристосований в свої то роки, то це його проблеми і його матінки, царство небесне.

В селі біля мами я зрозуміла, що без Сергія мені так добре. Я вільна людина, ніхто мною не керує, принеси подай.

Інколи закрадається думка кинути все і жити з мамою, в рідному селі.

Може Сергій хоч так подорослішає…

Ось вам і догоджала свекруха сину.

Не робіть таких помилок, бо не одне життя під уклін через неї пішло…

Джерело