Я завжди казала донечці, аби дивилась уважно, кого обирає. Адже свого часу я
так вийшла за звичайного хлопця. Хоча могла обрати заможного.

Згодом все життя про це шкодувала. Так не просто мені було. Доводилось постійно
позичати гроші. Адже я не могла навіть доньку до школи зібрати. Того й поїхала
до Італії.

Працювала я багато років. Квартиру гарну купила, з чоловіком розлучилась.

Донечці завжди допомагала. От лише вона до моїх порад не дослухалась. У
22 роки повідомила, що закохалась і збирається заміж. Я відразу спитала,
хто він.

– Мамо, Сашко добрий хлопець!

– З якої сім’ї?

– Звичайної.

– Що бідний?

– Мамо, він дуже працьовитий і неодмінно досягне успіху.

Я вирішила відразу ж приїхати та подивитись, який він, обранець моєї
доньки. Щойно повернулась – сказала Тані, що ми маємо відвідати
майбутніх сватів. Взяла всіляких італійських гостинців, навіть квіти
купила і ми пішли.

Скажу вам чесно, такої бідної хати я давно не бачила. Нас зустрів сват,
однозначно напідпитку. Далі вийшов наляканий Сашко і його мама.

Валентина Миколаївна була вдягнена у старий халат у шльопанці. В Європі так жінки не
вдягаються. Зовсім не доглянута, сива. Вона заходилась робити якісь
бутерброди.

Спочатку ми спокійно говорили. А тоді моя майбутня сваха заявила.

– Добре, що молоді мають де жити.

– А де?

– Як? В вашій квартирі.

– А до чого тут моя квартира? Хм, оце вигадали.

– Просто ми думали… Ви ж на заробітках стільки років…

– Що я гроші дам на житло? Оце мені зять дістався, біднота. Гарно
влаштувалися! – не втримала я.
Раптом Таня вибігла в сльозах, Сашко за нею. А сваха так зблідла і сказала:

– Нічого від вас нам не треба, впораємось!

Я ще трохи посиділа, та донька вже не вийшла і я сама пішла додому.

Тепер молоді зі мною не спілкуються. Горді вони. А як так, то я й на весілля ні копійки
не дам. Побачимо, скільки їхня любов витримає без грошей і житла.

Та я мушу дати Тані цей урок, аби згодом вона не шкодувала як я.

Як гадаєте,правильно я вчинила чи ні? Невже я мусила їм давати житло